Про це заявив президент Володимир Зеленський. Він також додав, що починається процес повернення на батьківщину останків українських Героїв, першими з яких є Андрій Мельник та його дружина Софія.
Також готуються рішеннящодо інших історичних особистостей. Зокрема перепоховання полковника Євгена Коновальця.
Сподіваємось, що і Степана Бандеру скоро також перепоховають в Україні.
Насправді, таке рішення потрібне було вже давно. Адже українські Герої повинні знаходити вічний спочинок в Україні.
А ось і історичні кадри з ексгумації останків Андрія Мельника та його дружини Софії Федак.
Дуже довгий час їхні могили були у Люксембурзі.
Довідка
Андрі́й Атанасович Ме́льник (12 грудня 1890, Воля Якубова, Дрогобицький повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина, нині Дрогобицький район, Львівська область, Україна— 1 листопада 1964, Кельн, ФРН) — український державний, військовий та політичний діяч. Поручник (старший лейтенант) та сотник (командант сотні) Українських Січових Стрільців, полковник армії УНР, заступник (помічник) командира Січових Стрільців, член Стрілецької Ради, начальник штабу Дієвої армії УНР, перший Крайовий Командант УВО, член Сеньйорату УВО-ОУН, Голова Сенату УВО-ОУН, другий Голова Проводу Українських Націоналістів, другий Голова ОУН, другий Вождь українських націоналістів (1938–1964). Один з найближчих соратників та друзів засновника УВО й ОУН полковника Євгена Коновальця. Відповідно до чинного законодавства України є борцем за незалежність України у XX столітті 
У міжвоєнний період перебував під переслідуваннями польської влади, зокрема як політичний в’язень. Під час Другої світової війни був заарештований нацистською Німеччиною та утримувався в концтаборі Заксенгаузен. Після звільнення продовжив діяльність в еміграції, займаючись організаційною роботою серед української діаспори та підтримкою національних інституцій. Після 1945 року мешкав у Західній Європі, активно долучався до формування українських еміграційних структур і міжнародних організацій українців.
Помер у 1964 році у Кельні та був похований у Люксембурзі. З ініціативи вищого українського державного керівництва, у травні 2026 році відбулася ексгумація його праху та праху його дружини Софії з подальшим транспортуванням до України для перепоховання. Його діяльність і постать залишаються предметом дискусій у сучасній українській історіографії, зокрема в контексті оцінок українського націоналістичного руху ХХ ст.
Батько, Атанас Мельник, був українським громадським діячем, дружив із родиною Івана Франка. Мати, Марія Мельник (Коваль), рано померла від туберкульозу. Через певний час після смерті своєї дружини Атанас Мельник одружився вдруге з Павлиною Матчак. Павлина Матчак після смерті Атанаса Мельника виховувала Андрія як рідного сина.
У шлюбі Атанас Мельника та Павлина Матчак народилась Наталія (1903 р.н.), сестра А.Мельника. Пізніше А.Мельник допомагав рідній сестрі всім чим міг, він надсилав кошти для навчання племінника Любомира у гімназії. За родинні зв’язки з А.Мельником сім’ю Наталії було репресовано 1950-му році — всю сім’ю (чоловіка та п’ять дітей) було відправлено у заслання в сибірське спецпоселення. Наталію було вбито (задушено) під час затримання; її родина змогла повернутись до України лише через декілька років у 58-му році.
А.Мельник у 1914 році у Львові добровольцем вступив до лав Легіону Українських Січових Стрільців (УСС). Пізніше переїхав до Ґоронди на Закарпатті (у 1914 році в цьому селі діяв пункт вишколу Легіону УСС). В тому ж році, пізньою осінню вирушив на фронт в Карпатах.
А.Мельник з 1914 по 1916 роки воював на австрійсько-російському фронті. Брав участь у Карпатських боях Легіону УСС (Пікуй, Маківці) і в поході з Карпат на Поділля на Золоту Липу, під Заваловом і Стрипою, Галич, Соснів, Ішків, Лисоня в степені (званні) четаря (лейтенант) і поручника (старший лейтенант). По свідченню очевидців, був хоробрим старшиною (офіцером) та особисто очолював наступ. За свою відвагу у бою поручник А.Мельник був нагороджений декількома медалями за хоробрість, а майбутній імператор Австро-Угорщини Карл I нагородив його своєю шаблею. В боях на горі Лисоня під Бережанами поранений у бою поручник А.Мельник разом зі своїми побратимами потрапив у російський (московський) полон.
Пізньою осінню 1916 року, після кількамісячної мандрівки, А.Мельник з Романом Сушком, Михайлом Матчаком, Василем Кучабським, Іваном Андрухом та іншими полоненими галичанами, були відправлені у табір для військовополонених у Царицині (сучасний Волгоград) над Волгою. Там А.Мельник вперше зустрівся із старшиною австрійської армії Євгеном Коновальцем, який потрапив у російський (московський) полон у 1915 році.
Під весну 1917 року, А.Мельника разом з іншими полоненими з легіону УСС, з якими потрапив у полон, відправляють на 50 верств на північ до місцевості Дубовка. Там був розташований інший табір для військовополонених. З якого вони втекли.
7 січня 1918 група українських старшин, серед яких були А.Мельник, Михайло Матчак, Роман Сушко та інші організували втечу з російського полону, і через Орел, Брянськ і Гомель добралися до Києва, де приєдналися до Галицько-Буковинського Куреня, який став зародком формації Січових Стрільців. У січні 1918 року А.Мельник став одним з організаторів Куреня січових стрільців. З січня 1918 року він був призначений начальником штабу куреня. Протягом січня — березня 1918 року А.Мельник брав участь в боях за Київ як командир куреня Січових Стрільців. 3 березня 1918 року А.Мельник брав участь у звільненні Києва та при співучасті куреня Січових Стрільців брав участь в організації військового параду на Софійській площі.
А.Мельник у березні — квітні 1918 року займався формуванням 1 полку Січових Стрільців в Києві в ранзі сотника (капітан), а після сформування полку стає начальником його штабу. Із серпня по листопад 1918 року А.Мельник бере участь в формуванні Окремого Загону Січових Стрільців в Білій Церкві, в званні «військового старшини» (підполковника) як помічник командира загону.
Після проголошення П.Скоропадським грамоти про федералізацію з Росією, А.Мельник 16 листопада 1918 року бере участь в повстанні проти гетьманщини і в поході на Київ Осадного Корпусу Січових Стрільців. 18 листопада 1918 року він очолюючи штаб Окремого Загону Січових Стрільців, розробив план і брав участь у Мотовилівському бою. Після здобуття Києва Директорією Української Народної Республіки А.Мельнику було присвоєно військове звання отамана (генерала) військ УНР.
У січні 1919 року Стрілецька Рада таємно запропонувала Симону Петлюрі запровадити військову диктатуру. Проте не бажаючи брати на себе повну відповідальність, він відмовився. Через це, був запропонований інший проєкт реформування державної влади під назвою «Тріумвірат» до якого повинні були увійти Головний отаман Симон Петлюра, отаман Євген Коновалець, отаман Андрій Мельник.
Отаман А.Мельник 13 січня 1919 року в якості тимчасово виконувача обов’язків командира осадного корпусу Січових Стрільців видає «Наказ команди осадного Корпусу ч. 22», в якому наказує віддавати під військово-польовий суд всіх провокаторів, які поширюють чутки про можливість єврейських погромів або агітують за них, і розцінювати їх як злочинців які виступають супроти УНР. Тим самим були виконані перші смерті вироки супроти осіб які закликали до єврейських погромів.
Детальніше біографію читайте у Вікіпедії за цим посиланням
