Марії Литвинчук, мамі
Йшов найбільший в світі сніг,
а мати так мене родила тяжко…
Десь між хатами батько з ніг
збивавсь, шукаючи Палажки,
щоб прийняла на тихий світ
мій мокрий крик, повитий в пуповину.
Та баби, як на зло, замівся снігом слід –
де вже знайдеш?…
Регоче в чарках синя,
сусідські вікна тулять лід
до хрестовин, щоб не здуріть од сміху,
і від пісень, сп’янілий піт,
хати чубаті змахують зі стріхи.
Сміється зоряне Різдво,
до неба пне свої екстазні крила…
… За сто снігів на радість двох
прорвався крик, аж в зорях потемніло.
І стало тихо…
Срібний сміх
гойдала за вікном ялиця,
йшов найбільший в світі сніг
й здавалось матері – Христос родився…
Віктор ЛИТВИНЧУК
P.S. А вже через півроку наша сім’я рубала ліс на ”лісоповалі” у Хабаровському краї. Летіли тріски, зникали народи, табірний пил розсипався між пальцями. А серце стукало-стукало… І не вмирало.