Михайло ВIДЕЙКО: Чимало українців можуть вести свій родовід із появи людини розумної на теренах Європи
— Пане Відейко, чи справді українці — нащадки трипільців?
— Це запитання «муляє» багатьох, і науковців, і політиків. Справді, археологічна культура, відома як Трипільська культура або ж Трипільська цивілізація, залишила потужні матеріальні сліди, і не тільки. Проте сказати беззаперечно «так, українці — це нащадки трипільців» буде некоректно. Але вислів «і трипільці також — предки українців звучатиме цілком коректно з точки зору генетики. Адже понад половина населення України — нащадки мисливців за мамонтами доби палеоліту. Що стосується мовної, культурної традиції — з цим складніше, але знову ж таки: я спілкувався з філологами, мовознавцями, які переконані, що в українській мові можна знайти слова — релікти тих прадавніх мов. У цілому етнографічна строкатість України, яку ми спостерігаємо в наш час, ті різноманітні пісні, вишиванки, писанки, якими милуємось, це все бере свої початки не від учора, а кілька тисяч років тому!
— Ви згадали генетику — чому?
— Розкрию маленьку таємницю: останні чотири роки в Україні здійснюється міжнародний проект, в якому поєднано здобутки археології, палеонтології, генетики, навіть — палеонтологічної криміналістики. Працюють пліч-о-пліч українські та американські науковці. Ідея належить киянину, нині — викладачеві Мічиганського університету (США) Олексієві Нікітіну, який вирішив пошукати в Україні сліди давніх європейців. І наш проект здійснюється в двох напрямках. Перший — досліджуються ДНК сучасних горян Карпат (лемків, бойків, гуцулів). Раніше в науці існувала думка, що у гірських місцевостях «затримуються» релікти давніх народів, які колись тут проживали або проходили через ці гори. І наш проект довів, що ця думка відображає дійсність. Наприклад, лабораторні дослідження ДНК довели, що частина українських горян — нащадки мисливців за мамонтами палеолітичної епохи! А також у Карпатах донині живуть нащадки й інших народів, з інших археологічних культур та історичних періодів.
Другий напрямок роботи — «розмотувати» спіраль ДНК, досліджуючи проби з кісток давніх людей. Ми взяли для дослідів останки представників різних епох: із печери Вертеба на Тернопільщині; зі скіфських поховань; із бронзової ери тощо. Лабораторний аналіз підтвердив мої попередні припущення: у вертебських похованнях присутнє не лише Трипілля, а й інші часи, наприклад, залізний вік. Реально це часи скіфів, але ДНК-аналіз показав, що не лише скіфи чи трипільці залишали своїх небіжчиків у цій печері. Також цікавим є результат лабораторних досліджень ДНК людей, яких науковці назвали «скіфами з Черкащини», та останки людей бронзової ери зі львівських поховань: вагома частина зразків показала генетичний зв’язок населення, яке належало до різних археологічних культур, до різних епох — з інтервалом у тисячі років! Ці люди по-різному розмовляли, по-різному вдягалися й будували свої житла, у них були різні правила співіснування й іноді абсолютно нетотожні канони прекрасного — але всі вони у більшості своїй були нащадками мисливців на мамонтів, які 40—30 тисяч років тому прийшли на терени сучасної України й відтоді жили тут або ж звідси вирушали у пошуках нових — вільних — територій. Тож чимало українців можуть вести свій родовід від першоджерел, себто від початку життя людини розумної — homo sapiens — на території Європи. І хоч Україна, як на мене, посідає особливе місце у цій «ієрархії», подібне явище характерне для багатьох європейських країн. Сучасна Європа — це десятки народів, мов, культур, держав, але наші предки разом полювали на мамонтів.
— А в чому особливість місця України?
— Давайте трохи згадаємо давню історію Європи. Більшість людей потрапила на цей континент і почала його «засвоювати» перед останнім жорстоким похолоданням — перед наступом льодовика. Раніше археологи і палеонтологи стверджували, що льодовиковий період розрізав давню європейську цивілізацію навпіл — на схід і захід. І вижили «західняки», перечекавши льодовик, сувору тривалу зиму на Піренеях. Про це свідчать археологічні знахідки, давно уже досліджені, й сумніву в їхній правдивості не виникає. Але решта європейців — «східняки» — виявляється, пересиділи негоду у нас в Україні. Про це говорить ДНК-аналіз: сучасна Україна стала схованкою для людей розумних на довгі десять тисяч років. І чимало європейських народів можуть знайти своє коріння саме в українській популяції.
Ми продовжуємо здійснювати наш проект, хоча це складно — й фінансово, й організаційно. Адже працюють і українці, і американці, шукаємо зразки ДНК, відсилаємо їх до О. Нікітіна, який на місці з колегами із суміжних дисциплін їх досліджує у лабораторії. Влітку 2008 року з нами працювали у Вертебі американські студенти-практиканти, шукали зразки ДНК, проводили розкопки…
— Вертеба, наскільки мені відомо, упродовж мінімум трьох тисяч років була і схованкою, і своєрідним підземним цвинтарем. Її давно вже досліджують і археологи, і палеонтологи, і спелеологи — що нового знайшли ви з колегами?
— Хто з науковців працював у Вертебі, той знає: ця печера має унікальні умови, з постійною вологістю 90 відсотків і постійною же температурою повітря. Кістяки там зберігаються добре, у кістках залишається генетичний матеріал, придатний для дослідження. Ризикну сказати: Вертеба — це унікальний банк даних, який може дати багато корисної інформації про минуле. Ми знайшли у печері генетичний матеріал, пов’язаний з населенням, яке на захід від сучасної України, в Європі, з’явилося пізніше, десь у X—VII тисячолітті до нашої ери. Це була так звана друга хвиля переселення народів, або ж заселення Європи, генетично дотична до Близького Сходу. Науковці дали їй назву «неолітизація Європи»: саме тоді з’являються на європейських теренах хліборобство, тваринництво. В опануванні цих технологій брали участь і «аборигени», і «прибульці». У Вертебі ми знайшли матеріальні сліди співробітництва різних людських спільнот і популяцій. При ДНК-аналізах є комбінації, коли простежується лише жіноча або ж лише чоловіча лінії — це свідчення якихось драматичних подій чи конфліктів, що відбувались у ті віддалені від нас часи. Я думаю, що чим більше ми нагромаджуватимемо цього матеріалу — тим більше дізнаватимемося, адже й те, що вже знайдено та досліджено, ставить чимало запитань до науковців. Наприклад, від вашого запитання про дотичність трипільців та українців — і аж до популярності, скажімо, ірландських танців і мелодій у сучасної української молоді.
— До речі, в останні роки на міжнародних змаганнях з ірландських танців українці займають призові місця. То невже ми справді з ірландцями генетично пов’язані?!
— Так! У цьому «культурному потягу» до Ірландії немає нічого дивного: ірландці — прямі нащадки кельтів, які «наслідили» по цілій Європі. Наведу інший приклад, який стосується народних традицій у Чехії. Днями я повернувся з Богемії, яка свого часу була заселена кельтами. Це вже зараз Чехія — слов’янський ареал. Так от: у богемських слов’ян зберігся прадавній звичай у квітні спалювати усілякі квіти й старі гілки. Це ж давнє кельтське свято зустрічі весни, яке збереглося дещо в іншій формі у Чехії. А кельтські речі, матеріальні сліди їхнього перебування археологи знаходять на територіях аж до Дніпра, от і на Київщині та Черкащині є кельтські сліди. Уявіть: кілька тисяч років тому кельти пройшли усією Європою аж до берегів Дніпра — і залишили нам не лише археологічні пам’ятки, звичаї, але й свої хромосоми. Я їх бачив під мікроскопом, коли ми досліджували ДНК із кельтських городищ, розташованих чи не по цілій Україні — від Черкащини до Одещини. До речі, багато рис, притаманних кельтам, ми знаходимо на розкопках городищ вздовж Південного Бугу (старовинна назва річки — Бог), на Немирівському городищі. За попередніми даними, серед знайдених на Черкащині у скіфському похованні останків — ДНК-характеристики, притаманні людям з Альп… Отакі у нас скіфи та кельти зустрічаються!
Але це нормальне явище: фактично, всі етноси, які побували колись на теренах сучасної України, доклали руку — тобто ДНК — до формування сучасних етносів на цих територіях.
Богдана КОСТЮК
День