«Сюрпризи», які відбуваються у політичному житті України давно стали нормою і вже жодним чином не дивують ні українців, ні іноземців. Одним з таких неприємних «сюрпризів» є несподіваний вихід до «вищої ліги» української політики очолюваного одіозним політиком Олегом Тягнибоком маргінального політичного проекту, відомого як «Всеукраїнське об’єднання «Свобода». Як довела практика, патріотично-налаштовані «західні» виборці виявилися не менш довірливими, ніж зденаціоналізовані виборці на сході України.  Та легкість, з якою вони проковтнули наживку нового лжемесії, змушує добре замислитись про те, які невтішні перспективи чекають у майбутньому на нашу державу.

«Феномен» Олега Тягнибока викликає багато питань. За лінією матері Тягнибок, як він і сам постійно стверджує, походить з родини репресованих учасників антирадянського повстанського руху на Західній Україні. Дід майбутньго політика, греко-католицький священик А. Цегельский, відмовився прийняти православ’я після насильницької ліквідації УГКЦ, за що він і його родина були заслані на Сибір, звідки вони змогли повернутися через 7 років, з настанням хрущовської «відлиги». На перший погляд, усе виглядає дуже красиво й гідно, але це лише на перший! Після повернення із заслання репресовані Цегельські «несподівано» отримують у Львові чудову квартиру «польського планування», квартиру, порівняно з якою радянські «сталінки» виглядають достатньо бідними. Усі діти опального священика-дисидента без жодних проблем вступають після закінчення школи до найпрестижніших вишів галицької столиці. Випадковість?.. У цей самий час нерепресовані і навіть відносно лояльні до радянського режиму галичани були змушені роками працювати у колгоспі, щоб отримати право вступити до вишу, а також стояли у черзі на отримання квартири у Львові, бодай найгіршої квартири. До здобуття Україною Незалежності майбутній «месія», як і його батьки, ніяк не проявили себе у політиці: просто тихенько дивились на злочини комуністів і мовчали. З 1991 по 1998 рік Тягнибок був членом, а потім одним із лідерів Соціал-національної партії України (СНПУ). У назві цієї партії недвозначно простежувався зв’язок з Націонал-соціалістичною партією Адольфа Гітлера, а зовсім не з ОУН…

З середини 90-х Тягнибок періодично обирався як депутат до місцевих органів влади, в ході кампанії президентських виборів 2004 року як член блоку «Наша Україна» він активно підтримував В.Ющенка, але «не пощастило» – не оцінили… В.Ющенко і його оточення виключили Тягнибока з «Нашої України» за ксенофобію та антисемітизм. Утім, «ображений» не розгубився і створив перед парламентськими виборами 2006 року на базі СНПУ під гаслом «Україна для українців!» новий, цього разу свій власний, політичний проект «Всеукраїнське об’єдинання «Свобода», який з тріском провалився на своїх перших виборах. Час ішов, національно свідомі громадяни все більше розчаровувалися у своєму першому «месії» Ющенку, а новий чомусь не приходив… 2009 року рейтинг Президента та близьких до нього націонал-демократичних сил упав остаточно. Саме тоді й стало можливим «проповзання» у вивільнену, передусім на Західній Україні, політичну «нішу» очолюваної цинічним та абсолютно безпринципним демагогом агресивної партії. Таке стрімке сходження Тягнибока на політичний олімп України відбулося, передусім, завдяки щедрій підтримці спонсорів, імена яких «месія» не поспішає розкривати. Ну, хто, скажіть мені, може сплачувати за регулярні виступи на найбільш рейтингових українських каналах (зокрема повністю контрольованих Партією регіонів «Інтері» та «Україні») «захисника знедолених українців» та його поплічників? Вочевидь, не самі «знедолені». Фінансовий ресурс низки дрібних і середніх підприємців Західної України, чиї імена фігурують у списках «ВО «Свободи», також не може переконливо пояснити такий дорогий піар «месії» на контрольованих антиукраїнськими силами каналах. Тим більше, згадайте, наскільки обмежений доступ до більшості каналів перед президентськими виборами 2004 року мав Віктор Ющенко… І наскільки при цьому рясніли більшість каналів, а особливо «Інтер» та державне телебачення виступами відвертого та грубого провокатора Романа Козака. Це одна й та сама гра, але актори інші. Хіба паралелі не очевидні?.. Як відомо, Козак і Корчинський довели свою неефективність… Але ж за “законом джунглів” перемагає найсильніший, найпереконливіший актор. Такі вигідні “вакансії” не можуть довго бути не заповнені…

Наступним етапом сходження Тягнибока були, м’яко кажучи, сумнівні дострокові вибори до Тернопільської облради у лютому 2009 року. Цього разу партія Тягнибока діяла спільно з Тернопільською обласною адміністрацією, очолюваною формально безпартійним Юрієм Чижмарем. Як відомо, голова ОДА звернувся з клопотанням до парламенту про розпуск обласної ради, а на дострокових виборах «несподівано» очолив список партії «Єдиний центр», яка ще більш «несподівано» посіла на цих перегонах за кількістю мандатів 2-ге місце після «ВО «Свобода». Ця «дивна» співпраця виглядала б ще відносно «безневинно», коли б на зміну опальному Шуфричу порівняно недавно на посаду міністра з надзвичайних ситуацій до уряду Азарова не прийшов Віктор Балога – лідер партії «Єдиний центр». Чи не варто, панове читачі, вкотре замислитись над прислів’ям: «Скажи мені, хто твій товариш…»? Утім, на позачергових виборах до Тернопільської облради «Свобода» нарешті вперше «зриває банк». Не даючи населенню оговтатись від несподіванки, місцеві та всеукраїнські ЗМІ поквапились розрекламувати бажання Тягнибока балотуватися в Президенти й оцінити таку перспективу як цілком реальну. Місцеві органи влади на Західній Україні починають наперебій «виявляти покору» майбутньому «господареві», переходячи до «конструктивної співпраці» зі «Свободою». Після місцевих виборів 2010 року партія Тягнибока перемогла в Івано-Франківській та Львівській областях. Вона отримала мандати в усіх областях Західної України, та у низці місцевих рад Центральної України. Помітна неухильна тенденція і до зростання популярності «Свободи» в інших регіонах.

Наскільки ж чесно прихильники Тягнибока отримали такі чудові результати? «Чомусь» єдиного потужного справжнього опонента правлячої Партії регіонів «ВО «Батьківщина» не було допущено до виборів до Київської та Львівської облради («Комментарии», 5.11.2010). Ще в низці областей на вибори до місцевих рад пішли сфальсифіковані списки «Батьківщини», за якими були обрані депутатами підконтрольні «біло-блактиним» «тушки»… Чому ж таку брудну гру зіграли саме з «ВО «Батьківщина», а не з «єдиною силою українців», яка ж начебто позиціонує себе як найбільш запеклого ворога антиукраїнської влади? Хто ж найбільше виграв від дій «біло-блактиних» проти «Батьківщини»? «Свобода», і тільки «Свобода». Для тих же, хто має сумніви у наявності сприяння Партії регіонів «Свободі» можемо зацитувати слова одного з найбільш відомих депутатів-регіоналів (щоправда, не найбільш розумного) М.Чечетова… Цей «батько донецької демократії» на телеефірі 26 жовтня спочатку для виду публічно звинувачує Тягнибока у брехні. Але ж потім не може стриматися і, звертаючись до парламентаря-бютівця Сергія Власенка, з надією в голосі заявляє, що «ВО «Свобода» скоро витіснить «Батьківщину» із Західної України… «ВО «Свобода» вас витискає із Західної України, і вас там скоро не буде», – сказав Чечетов (http://tsn.ua/ukrayina/partiya-regioniv-nas-pidtrimuye-vsya-galichina.html).

«Підспівують» Чечетову також інші спікери Партії регіонів. Олена Бондаренко в інтерв’ю газеті «Жизнь» на питання: «Чи припускаєте Ви, що Ваші колеги на місцевому рівні можуть співпрацювати зі «Свободою?» відповідає: «Звісно, припускаю. Якщо це люди, які пропагують тільки захист українського, як вони кажуть: української продукції, української мови, української державності і не більше, тобто, вони не зазіхають на права й свободи громадян інших національностей, не закликають до дискримінації людей за расовою, статевою, мовною чи якоюсь іншою ознакою … Якщо вони дотримуються українського законодавства, чому ні? Звісно ж, будемо співпрацювати!». Навряд чи пані Бондаренко не знає, ставлення «Свободи» до різного роду дискримінацій… Утім, це не було ні іронією, ні ультиматумом. Скоріше за все, це піар, розрахований на «потенційних поміркованих свободівців» та регіоналів, які ще не встигли надто захопитись удаваною «ворожнечею». У будь-якому разі «біло-блактиними» «чомусь» висловлюється готовність співпрацювати із партією, яка декларує, що прагне їхнього знищення (!)… «Свобода» про майбутню та теперішню співпрацю з «регіонами» поки що мовчить, але від моменту «престолостановлення» Януковича критикує його та його режим не більше, ніж БЮТ, НСНУ та різноманітні «шкідливі» національні меншини.

Точка зору Владислава Лук’яновa, висловлена на круглому столі в Інституті ім.Горшеніна, де аналізувався успіх «Свободи» на місцевих виборах, виглядає ще прихильнішою: «Не варто нічого боятися. Це наша українська сила. Я сподіваюсь, що в хлопців з’явиться можливість вирости з коротеньких штанців. Не виключаю, що ця сила пройде до Верховної Ради. Сподіваюсь, що буде зайнята здорова конструктивна позиція», «Ряд заяв, які носять епатажний характер, – це дитяча хвороба», «Навіть якщо прийняти, що це – «сукин сини». Але це – наші сукини сини».

Подальші ж події говорять самі за себе. 25 листопада фракція Партії регіонів під час сесійного засідання Львівської міської ради підтримала кандидатуру представника «ВО «Свобода» Василя Павлюка під час таємного голосування за секретаря міськради. Можливо, «Свобода» навіть буде в коаліції з Партією Регіонів у Львові. Про це повідомив член фракції Партії регіонів у ЛМР Володимир Пасічник. «Безсумнівно, що сьогодні голосування показове, дуже знакове. Я дуже тішуся з того, що у Львівській міській раді консенсусно майже абсолютно переміг Василь Павлюк, з чим я його вітаю. Фракція Партії регіонів одностайно підтримала його кандидатуру. Ми знаємо пана Василя як досвідченого політика, як доброго фахівця, як депутата, який вже не перший раз працює у Львівській міській раді. Тому фракція Партії регіонів без сумніву підтримала цю кандидатуру», – цитує Пасічника прес-служба Партії регіонів. За його словами, перше голосування у Львівській міській раді показало, що «ідеологія не заважає нормальним людям нормально працювати». Це дозволяє обґрунтовано припустити, що за п’ять днів, коли таємним голосуванням головою Львівської облради обрали свободівця Олега Панькевича, регіонали голосували так само «за», а бучу про недотримання процедури таємного голосування підійняли для прикриття.

Яскраво демонструють потяг «Свободи» та Партії регіонів до плідної співпраці інші дії обох цих політичних сил, спрямовані на підрив позицій та винесення недовіри у підсумку львівському міському голові – поміркованому патріоту Андрію Садовому. Цікаво, кого регіонали хочуть бачити головою Львова натомість? Не треба бути «проффесором», щоби розуміти: у разі поразки Садового на чергових або позачергових виборах міським головою Львова буде ставленик «Свободи». Так «нормальні біло-блакитні» допомагають псевдонаціоналістам. Ось така взаємодопомога: «свій до свого по своє».

За інформацією газети «Дзеркало тижня», суди задовольнили менше 1% позовів “Батьківщини” за підсумками виборів, зате задовольнили майже всі позови Партії регіонів і “Свободи”. У період з 31 жовтня по 11 листопада включно Партія регіонів, “Батьківщина”, “Сильна Україна”, “Фронт змін”, “УДАР”, “Свобода”, “Наша Україна” і “Громадянська позиція” подали до суду 2375 позовів щодо проведення місцевих виборів, підрахунку голосів і результатів волевиявлення. Зокрема, “Батьківщина” подала 2139 судових позовів, з яких задоволені тільки 14. Представниками “Фронту змін” були подані 85 судових позовів, з яких суди різних інстанцій задовольнили 19. “Наша Україна” подала 48 позовів, з яких 3 були задоволені. Це ж співвідношення в “Громадянської позиції” складає 12 до 2, у “Сильної України” 21 до 4. Партія “УДАР” подала лише один позов, але безуспішно. У той же час з 54 позовів, поданих Партією регіонів, суди задовольнили 46. «Несподівано» позитивним виявився і судовий досвід “Свободи” – з 15 позовів були задоволені 11…

Украй цинічно та фальшиво виглядає після цього така листівка:

ВО «Свобода» намагається виглядати правонаступником борців із нацизмом та комунізмом. Обіцяє перемогти «Партію регіонів».  На листівці написано: «Обирай свободу!». «Добродії-свободівці» мають на увазі те, що при їх владі ми начебто будемо вільними та незалежними людьми…

Насправді правонаступником борців із нацизмом та комунізмом Всеукраїнське об’єднання «Свобода» не є. Син генерала УПА Юрій Шухевич дуже критично ставиться до ВО «Свобода». Ви легко знайдете велику кількість його відгуків про «українського месію», які містять масу цікавої інформації. Наприклад: http://galinfo.com.ua/news/2793.html . Ще цікавіше було з Орестом Васкулом – комбатантом ОУН-УПА, багаторічним політв’язнем, головою Київського крайового братства ОУН-УПА. 23 грудня 2005 року ХІІ (позачерговий) з’їзд Всеукраїнського об’єднання “Свобода” затвердив Ореста Васкула п’ятим номер свого виборчого списку на виборах народних депутатів України 26 березня 2006 року (http://www.svoboda.org.ua/diyalnist/novyny/002372/). Але незадовго до виборів, 10 березня, на зустріч із виборцями ветеран УПА «чомусь» не з’явився. «На запитання, чому поруч з Олегом Тягнибоком, Юрієм Іллєнком, Іриною Фаріон та Богданом Бенюком на зустрічі не присутній п’ятий номер у списку Орест Васкул, лідер «Свободи» відповів: «Він зараз шиє собі справжню бандерівську форму, в якій увійде до парламенту». Таку відповідь зал зустрів овацією. Натомість перед присутніми виступив лауреат Державної премії України у галузі науки і техніки Леонід Нетудихата, який іде під номером 15 у списку “Свободи”» – http://www.svoboda.org.ua/diyalnist/komentari/002452/ (Хто такий Леонід Нетудихата і наскільки символічно те, що йому надали слово замість Ореста Васкула, мова піде далі).

Онук Степана Бандери поки що не оприлюднював критичних зауважень стосовно «Свободи», але ніколи не сказав жодного слова на підтримку «єдиної сили українців». Провід ОУН-М займає таку саме позицію. Полковник Дмитро Ярош, керівник найбільше гнаної «біло-блакитною» владою радикально-націоналістичної організації «Тризуб» ім.С.Бандери, піддав жорсткій критиці свободівський соціал-націоналізм і культивоване в партії язичництво, підкресливши, що такі ідеологія та світогляд не мають нічого спільного зі справжнім українським націоналізмом (цитується за: ВИБОРИ 2010. Інтерв’ю з Головним командиром ВО „Тризуб” ім. С.Бандери полковником Д.Ярошем). Усі відомі й шановані дисиденти, політичні в’язні радянських тюрем і таборів, які не довіряють лідеру «Свободи», «чомусь» також не хочуть мати нічого спільного з «єдиною силою українців»…

«Перемогти донецьких» та викинути 2010-го року їх на «смітник історії» ВО «Свобода» не змогла. І не зможе, бо такої мети господарі провокативної партії не мають. Призначення у «Свободи» протилежне. Заклик не підтримувати жодного кандидата на президентських виборах 2010 року, відмова блокуватися будь із ким та провокаційна псевдонаціоналістична ідеологія  партії Тягнибока принесли для Партії регіонів у попередній період дуже багато користі, запрограмувавши її фактичну перемогу в межах всієї країни на сучасному етапі.

Політолог Олексій Гарань у своєму блозі в «Українській правді» аргументовано доводить наступне: «Моя полеміка зі “Свободою” йде з 2004 р. (а раніше – з такими, як Корчинський – провокаторами). Тоді відомі висловлювання п. Тягнибока були активно використані владою на користь Януковича. Один проросійський політолог задоволено казав мені: “Найкраща агітація за нас на сході – це прокрутити відеозаписи виступів Тягнибока. Так само нинішня влада немало зробила для того, щоб розтиражувати заяви пані Фаріон (я нещодавно перечитав їх і жахнувся її трактуванню безневинного імені “Ліза” – див. сайт “Свободи” – це був справжній подарунок для пропагандистів ПР!). Або ж програмова вимога відновити ядерний статус України, бо ця нереальна вимога лише сприяє російським спробам дискредитації України на міжнародній арені… Гадаю, все це не є випадковим. Тому що Тягнибок – ідеальний спаринг-партнер для Януковича (як колись Симоненко і Вітренко, риторично-радикальні з іншого флангу, були такими ж для Кучми). Але подальший його успіх насправді залежатиме від того, чи зможе нарешті стати ефективною нинішня парламентська опозиція. Якщо не зможе, і націонал-демократичні сили надалі будуть займатися взаємним поборюванням – тоді Тягнибок набиратиме очки. А Партія регіонів може цьому і посприяти».

Професор Львівського національного університету ім. І. Франка Ярослав Грицак не виключає співпраці двох радикалізмів – радикалізму Партії регіонів і радикалізму «Свободи» – і вважає, що причиною цьому є не тільки збіг, а й серйозні зв’язки. На його думку, партія «Свобода» не є «аж така принципова чи така чиста». Очевидно, що вона співпрацює з багатьма силами, хоча не завжди ця співпраця є виразна. «У будь-якому випадку, я думаю, що перемога «Свободи» є на руку Партії регіонів, тому що очевидно, що партія «Свобода» не може виграти на рівні України, але вигравши в Західній Україні, вона послаблює позиції суперника регіонів у масштабі всієї України», – зазначив Грицак.

Як бачимо, «радикальна» партія, очолювана провокаторами, вільно почувається за нової влади, становленню якої вона посприяла. «Свобода» є оптимальним вирішенням для Януковича проблеми Західної України та прекрасним засобом спочатку ошукати, а потім зневірити патріотів у всіх частинах нашої держави. Успішне становлення «Свободи» як об’єкту електоральних симпатій основної маси національно свідомих громадян України є найбільш певним шляхом до тривалого та надійного втримання влади в Україні Партією регіонів. Дуже неприємно, що ця примітивна провокація змогла подіяти на велику кількість людей, які таку фальшиву «Свободу» продовжують сприймати серйозно…

Оскільки «Свобода» є «пістоном» багаторазового використання, її політтехнологи вигадали хитрий прийом для відбілювання іміджу своєї партії, зміцнення міфу про неї як про «єдину силу українців». Мова йде про раптове пожвавлення фальшивої риторики проти німецького нацизму. Свастика була зображена як ворожий символ на листівці, яку ми Вам уже показували, німецьким нацистам пригадали їхні злочини на першій сторінці спецвипуску газети «Всеукраїнське об’єднання свобода» за жовтень 2010 р. Як би не було гірко, але цю риторику можна назвати тільки фальшивою через те, що партія сповнена нацистами, і це знають усі, хто мав з нею серйозні справи. Висловлювань проти Гітлера у свободівських джерелах можна знайти дуже мало і лише останнім часом – це засіб відмитися від справедливих чуток про справжні погляди багатьох членів партії різних рангів. Послідовну критику ідеології нацизму за декілька років спостереження за провокаторами мені не вдалося побачити взагалі. Зате ох як багато вдалося дістати свідчень того, що особа Гітлера багатьма свободівцями сприймається з великим теплом та приязню. Отже,  обравши «Свободу» – свободи нам не бачити…

Нацистів-германофілів у партії чимало, причому їх інтелектуальний рівень такий, що творити лицемірну рекламу вони нездатні. Імовірно, вони навіть були проти застосування реклами, де свастика «чомусь зображена антиукраїнською».

Тих, хто намагається бути справжнім патріотом, але є «віруючим» у «Свободу», мала б сильно дратувати наповненість партії нацистами. Адже це є причиною, з якої суспільством ходять байки про спорідненість націоналізму з нацизмом. Агресивна ідеологія партії та лицемірство її лідера зробили її притулком для тих, хто мріє про встановлення в Україні диктатури, заснованої на насильстві. Національна ідея дискредитується ними, але зомбовані провокаторами рядові свободівці не помічають проблеми. Багато із них свідомо вивчають ідеологію нацизму.

Наприклад, особливо непереконливо виглядають будь-які статті проти нацизму у головному друкованому органі партії після отакого випуску цієї ж самої газети:

“Піднявши прапор і ряди зімкнувши, штурмовики ідуть – карбують крок…”

Це далеко не єдиний приклад. Стежте за усіма акціями «Свободи», спробуйте більше поспілкуватися зі свободівцями, особливо «безхитрісним» рядовим членством… Обережно поцікавтеся, як вони та їх партійне оточення ставиться до Гітлера, яких пісень вони співають, яку символіку на собі носять, який політичний режим та устрій хотіли би бачити в країні… Відповіді будуть різні, але більшість виявляться свідомими або прихованими неонацистами…

Максим Чайка, якого свободівці вважають своїм героєм, був язичником, скінгедом, фанатичним послідовником Гітлера та російськомовною людиною у побуті. Усі його найближчі соратники були такими самими – футбольними хуліганами, дрібними злочинцями, які стояли на обліку у силових структурах. Їхня належність до націоналізму була навмисне вигадана і розтиражована ворогами України…

 

Максима Чайку вбили прокомуністичні хулігани-анархісти 17 квітня 2009 р. «Свобода» та її господарі використали це для того, щоб зробити з Чайки «героя України». Очевидно, для того, щоб пов’язати націоналізм із нацизмом в уявленнях необізнаних виборців.

Сам же Чайка, хоч і голосував за «Свободу», але був членом підозрілої, провокативної та неонацистської організації «Слава і Честь»…

Є в Україні також ще більш екстремістські, небезпечні та віддані скінгедівській ідеї організації. Передусім мова йде про банду «Патріот України», керівництво та «пастухи» якої знаходиться у Харкові, а господарі, скоріше за все, у «братній країні», імовірно, на Луб’янці…

Військовий вишкіл скінгедів з «Патріоту України»

«Свобода» із такими організаціями для вигляду трішки «свариться», але насправді вони союзники геть до подвійного членства… Чудовим прикладом реального союзу між партією Тягнибока та «Патріотом України» є біографія дійсного керівника тернопільської організації “ПУ”, який став депутатом обласної Ради від «Свободи» на скандальних тернопільських позачергових виборах 2009-го року. Андрій Іллєнко, син покійного режисера Юрія Іллєнка, був, а може, й досі є членом київського відділення банди:

Тепер цей дебелий молодик, який завдячує своїм стрімким кар’єрним зростанням у «Свободі» передусім прізвищу, є членом політради ВО «Свобода». («Всеукраїнське об’єднання «Свобода», як і комуністична партія, керується «політрадою» та «комітетами», а не Проводом). Андрія Іллєнка «розкручують» усіма силами на телебаченні, переважно на підконтрольному директорові СБУ (регіоналу Хорошковському) каналі «Інтер» та на ахметівській «Україні»:Вершини співробітництво «Свободи» зі скінгедами сягнуло напередодні виборів до місцевих рад 2010 року. Харківська обласна організація «Свободи» намагалася домовитися з «Патріотом України» про спільне висунення кандидатів у депутати на цих виборах. Власне, домовитися вони не змогли. Але ж чого варті одні такі перемовини… Шкода, але мало хто знає похоження відгалуження російського скінгедівського руху в Україні, відоме як одіозна ВГО «Патріот України». Цей рух об’єднує переважно російськомовних скінів Східної та Південної України, програмні положення руху тотожні програмі німецьких нацистів, символіка містить німецьких орлів та схожі на свастику знаки. Поміж тим ця «чудова» організація вийшла з одного кореня зі «Свободою» – СНПУ… Більше того, «кістяком» диверсійно-провокативної банди ВГО «Патріот України» стала колишня Харківська обласна організація ВО «Свобода». Цей зв’язок можна простежити дуже добре. Погляньте на партійний список «Свободи» 2006-го року до Верховної Ради. Його можна подивитися, наприклад, на сайті ЦВК: http://www.cvk.gov.ua/pls/vnd2006/W6P406?PT001F01=600&pf7171=38 .

Хто ж у нас іде під номером 24? Головний нациський провокатор Олег Однороженко, теперішній ідеологічний референт «Патріоту України». Андрій Мохник – нині голова Київської обласної організації «Свободи» – ішов 26-м, двома щаблями нижче. Далі ще цікавіше. Хто іде під номером 15? Нетудихата Леонід Іванович, про нього ми вже згадували. Нині він голова Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України (призначений наказом Азарова 25.03.2010). Раніше працював на ахметівських телекомунікаційних підприємствах. Партія про нього зараз «чомусь» мовчить. А ще ж недавно Тягнибок надавав йому слово замість героя-комбатанта Ореста Васкула… Навіщо справжні господарі «Свободи» висунули від неї таку засвічену фігуру, до кінця не зрозуміло. Доречі, Нетудихата ішов на два пункти вище у списку перед Кошулинським – нині заступником Тягнибока із загальних питань.

Як бачимо, попри зовнішні розбіжності, провокатори-псевдонаціоналісти та україножери з Партії регіонів співпрацюють. Схоже, що їхня мета розкривається у заяві Тягнибока у ніч підрахунку голосів місцевих виборів-2010 в ефірі «Свободи слова» на ICTV:

Володимир Фесенко (Інститут імені Горшеніна): «От як ви будете жити в одній країні? От з тією ж Партією регіонів, де чимало прихильників, приміром, державного статусу російської мови?»

Тягнибок: «З ними жити ми не будемо!»

Якісь «свобідні» фанатики можуть зрозуміти це висловлювання як майбутнє знищення регіоналів «Свободою». Але насправді «месію» треба розуміти інакше…

Улюблені засоби агітації свободівців – доводити, що всі, крім них, «однаково погані», що «демократія себе не виправдала», що для виправлення ситуації в Україні «потрібна авторитарна партія та авторитарне управління», оскільки народу необхідна «сильна рука». Значно простішою, правдоподібнішою та логічнішою виглядає картина не та, яку вони малюють, а та, що свободівцям важко розуміти мирне життя, самостійне прийняття рішень, розуміння інакших. Тому «Свобода» – не авторитарна, а тоталітарна партія, принаймні у більшості своїх осередків. Тому вона критикує не тих, хто на це більша заслуговує, а усіх підряд – порівну, і тих, хто слабший, навіть більше. Із партії вийшло вже багато людей, продовжують виходити нові – і далеко не всі тому, що вони «не відповідають високим вимогам партії». Поспілкуйтеся із ними – вони знають партію зсередини – і спитайте, авторитарна ця партія, чи по-фюрерськи тоталітарна. Спитайте у них, чи далеко із такою «сильною рукою» заведе ця партія Україну?.. Навіть якщо Вам подобається тоталітаризм та Гітлер, не забувайте все ж таки, хто є справжнім господарем «Свободи». І які б не були інші партії «однакові»… Навряд чи не існує нікого кращого за «Свободу», контрольовану відвертими україножерами, яким завжди буде «мало»…

Тарас Кузьо (доктор, професор, старший науковий співробітник кафедри українoзнавства в Університеті Торонто) стверджує, що володіє інформацією про походження «українського месії» із першоджерел – документів КДБ СРСР (http://blogs.pravda.com.ua/authors/kuzyo/4cc857662e546/ ). Володимир В’ятрович (історик, директор галузевого архіву СБУ (2008-2010), старший запрошений дослідник Українського наукового інституту Гарвардського університету) на цьому ж інформаційному ресурсі критикує позицію пана Тараса Кузьо (http://www.istpravda.com.ua/columns/2010/10/29/1666/ ), але ніяк не виключає те, що Тягнибок міг бути агентом Кремля. З урахуванням усього сказаного вище, можна бути певними, що Тягнибок, скоріше за все, розпочинав свою кар’єру провокатора ще за часів Союзу. Тоді ми можемо сміливо сказати, що провокатор виріс на кремлівських харчах. І від «люстрації», якої партія «месії» (і, на жаль, поки що лише вона) так пристрасно вимагає, у першу чергу має постраждати він сам… Його завдання – позбавити здорові національно-демократичні сили «ядра» своєї електоральної бази, що має унеможливити реванш цих сил на всіх наступних виборах усіх рівнів у всіх регіонах України.

Події дев’ятвого травня 2011 року у черговий раз та найбільш наочно проявили, що таке “Свобода”. Спільна провокація  «Свободи» тадеяких проросійських сил («Родина», «Русское единство» та ін.) 9 травня у Львові була ретельно зрежисована пропрезидентською більшістю Верховної Ради за підтримки влади «братньої країни» . Нема потреби переповідати розтиражовані по цілій Європі російськими ЗМІ театральні«баталії» між «зігуючою» «свободівською» молоддю з закритими обличчями та привізними поціновувачами «гострих відчуттів», які привезли «бику» червонуганчірку. Натомість ветерани у черговий раз стали «розмінною монетою» у дуже брудній грі. Виступаючи на харківському радіо «Нова хвиля» напередодні 9 травня, я дав не менш точний прогноз наслідків провокаційного ухвалення закону про«прапор перемоги», ніж той, який я зробив 2006 року щодо «бенефісу» «Свободи»після закінчення недолугого президентства Ющенка. Але якщо 2006 року моє викриття «Свободи» було «голосом волаючого у пустелі», то «прапор перемоги» та наступний комуно-нацистський шабаш у Львові отримали оцінки, подібні до моєї, від цілої низки відомих українських політологів, істориків, культурологів, громадських і політичних діячів. Щоправда, у більшості цих оцінок ріже слухзнак «=» між словами «Свобода» та «націоналісти». Дуже дивно та неприємно, що ніхто не сказав, що «свободівський» злочинно-провокаційний «СОЦІАЛ-націоналізм»не має НІЧОГО спільного зі справжнім українським націоналізмом. Тому маю із сумом констатувати, що провокація значною мірою досягнула своєї мети: обидві«команди» зірвали великий «куш» на своїх традиційних електоральних полях. Шляхом спекулювання на святих почуттях спільні спонсори обох «різнокольорових» угруповань знову успішно розкололи Україну, наближаючи її до громадянської війни.

Через такі маніпуляції масовою свідомістю антиукраїнські людиноненависницькі сили хочуть дискредитувати українську національну ідею та націоналістичну ідеологію взагалі. Якщо раптом ”тягобічні” провокатори вийдуть з-під контролю, господарі не будуть їм заважати розбудовувати зі створеного ними на Західній Україні «свобідного» «гетто» окрему державу… Це буде найкращою платою «засланому казачку» за «вєрную службу»… Натомість решта України, де зосереджені основні природні багатства нашого народу, через остаточне вимивання української мови та національної свідомості буде нарешті остаточно «консолідована». Якщо такі перспективи розвитку нашої країни Вам подобаються, то голосуйте саме за «Свободу» і «Тягнибока»…

Олексій Корнєв                                                                         Голова ХОМГО «Надія Нації»

http://nn.kh.ua

5 comments

  1. Андрій

    Багато праці вклали в цю статтю)
    Я не є щирим прихильником свободи але ці всі факти можна перекрутити і на інший лад, багато чого можна спростувати)
    Кожен висловлюється як йому вигідно…
    Цікаво з якою метою написана дана публікація? Бо як відомо навіть котики просто так не народжуються))

  2. Андрій

    І ще одне що не кажіть а вибори ідуть і треба щось робити ато від Партії регіонів буде лише згадка. Це перші брутальні кроки щоби прихильник СВОБОДИ засумнівався

  3. Віталій

    Якщо б це все і було дійсністю, то ці факти квіточки в порівняння з тими відвертими злочинами, які зробила і робить партія регіонів. Все-рівно буду голосувати за ВО Свобода, і весь ваш час, витрачений на написання цієї статті виявився марним !!!!!!!!!!!!!!!!!

Напишіть відгук