28-річна Яна Раєвська вилікувалася від згубної  звички молитвою, повідомляє “Нова тернопільська газета”.

«Там, де люди уже поставили хрест, для Господа – лише початок», – істину цих слів тернополянка Яна Раєвська перевірила на собі. Через згубну пристрасть – наркотики – вона в один момент залишилася без батьків, без чоловіка, а найголовніше – без дітей. Та телефонний дзвінок подруги «по голці» змінив її життя.
– Я перебувала у такому стані, що просто не знала, як бути далі.., – пригадує. – Раптом мені телефонує Тетяна і каже: «Яно, вихід є, тільки Господь допоможе тобі…» Так я дізналася про Християнський реабілітаційний центр «Милосердя», що у селі Буцнів неподалік Тернополя. Спочатку мені було просто цікаво дізнатися, що це за такий центр. Але відчула таку благодать, що не захотіла звідси йти і вирішила залишитися на лікування. Я знала, що це буде непросто, адже там лікують лише словом Божим, не використовуючи жодних медикаментозних препаратів, а без них пережити «ломки» нелегко. Однак я щиро молилася, і знаєте, зі мною почали відбуватися неймовірні речі. Я поступово почала зцілюватися. Через сім місяців лікування молитвою мені дозволили вперше покинути стіни центру. Я відчувала себе новою людиною, такі почуття, як щастя, радість, раніше були затьмарені наркотичним дурманом, повернулися до мене… За сім місяців перебування у центрі моє життя кардинально змінилося. Усі друзі та знайомі просто не вірять своїм очам.

«Мамочко, ти хворенька?»

Про старе Яна не дуже любить згадувати, однак погодилася розповісти свою історію для того, щоб застерегти інших.
– Я зростала у звичайній тернопільській родині. Батько працював в УТОСі, мама торгувала на ринку, – каже Яна Раєвська. – Оскільки батьки завжди були заклопотані роботою, я і сестра Іра, ми, до речі, близнючки, були представлені самі собі. Недарма кажуть, що коли у батьків немає часу на дітей, їх починає виховувати вулиця. Нам не пощастило, адже у нашому районі було «модним» вживати алкоголь, палити, курити траву, колотися… Відтак, щоб не відрізнятися від інших, ми помаленьку переймали такий стиль життя. В 11 років я викурила першу цигарку, а в 15-ть вкололася. Сестра спробувала «ширку» на рік раніше. Хоча я знала усе про наркотики й неодноразово на власні очі бачила «ломки» в інших, це мене не зупинило… Хотілося дізнатися самій, що це таке, здавалося, що якщо спробую один раз, нічого страшного не станеться… Так, на початку відчувала ейфорію та невагомість, усе здавалося у рожевих кольорах. Я ніколи не вважала себе залежною, думала, що у будь-який момент зможу покинути це, але…
Батьки різкої переміни у доньках не помічали, у школі з однокласників теж ніхто не здогадувався. Однак голку в мішку не сховаєш: коли батьки дізналися, що доньки коляться, було уже пізно…
– Спочатку мама з татом пробували сваритися, потім пояснювати, зачиняти нас вдома, однак було пізно – ми вже були залежні, хоча самі до кінця цього не розуміли, – згадує жінка. – Думаю, вони в глибині душі сподівалися, що все минеться, як страшний сон. До лікарів соромилися звернутися – мовляв, що подумають люди…
У 15 років Яна вперше закохалася, у 16 – пішла з дому і найняла з хлопцем квартиру, а у 17 народила донечку Каріну.
– Я спершу вагалася – народжувати чи ні, однак мама переконала, що це великий гріх – вбивати дитину, і що потім я можу взагалі ніколи не завагітніти, – продовжує. – Я її послухалася, стала на облік у жіночій консультації і навіть кинула палити. Під час вагітності жодного разу не пробувала «ширки», але після народження донечки «зірвалася» і знову почала колотися. Так у 18 років «влізла в систему» і почала колотися щодня. Тепер я розуміла, що без наркотиків не зможу обійтися, почалися «ломки». О, це нестерпне відчуття! Спершу у тебе починають з очей текти сльози, з’являється нежить – як при перших симптомах грипу, а потім починає ламати і викручувати суглоби. Кожен день у мене починався з думки, як дістати чергову дозу… Коли не вистачало грошей, ходила з друзями красти. У той час усі клопоти про дитину лягли на плечі матері. Коли Каріні виповнилося два роки, я знову пішла з дому і остаточно порвала стосунки з її батьком – ми офіційно не оформили наші стосунки. Лише зрідка приходила до доньки. Тепер розумію, що обділила свою кровинку любов’ю й материнським теплом. Коли у мене починалася «ломка», донечка підходила до мене і запитувала: «Мамочко, ти хворенька?..» Тоді я не розуміла, якого болю їй завдаю, усі мої думки були лише про наркотики…

Почала писати вірші про Бога

Яна почала жити з новим чоловіком, який також поділяв її пристрасть до наркотиків. Вони навіть разом ходили красти. Цей період життя згадує, як суцільний жах.
– У 20-ть я знову завагітніла і вперше в житті мені стало страшно.., – зізнається Яна. – Не вживати наркотики не могла, а тому усю вагітність молилася Богу, щоб дитина народилася здоровою… Оскільки чи не усі гроші витрачала на «ширку», не було за що купити їжу, перебивалася одним шоколадним батончиком на день. У нас тоді почалися проблеми з житлом, не один тиждень доводилося ночувати у під’їздах. Словом, суцільний жах, не знаю, як в таких умовах я змогла народити здорову дитину, це просто подарунок Всевишнього.
У пологовому Яну вмовляли залишити доньку, однак вона навіть слухати про це не хотіла.
– Я назвала донечку Вікторією, разом з нею переїхали жити до чоловікової сестри у В. Березовицю, – каже жінка. – Вона дуже нам допомагала у догляді за маленькою. Утім, навіть поява другої дитини не змусила мене схаменутися. Донька ні в чому не була обділена – мала гарний одяг, їжу, однак це не найбільше, що потрібне дитині. Найважливіше – материнська любов, котру через свою залежність я не могла їй подарувати. Мені не було цікаво з нею гратися чи просто піти погуляти на вулицю, як це робили інші матері. З ранку до вечора сиділа в очікуванні, коли чоловік принесе дозу…
У 26 років Яну позбавили материнських прав, опікунство над Каріною взяли її батьки, а над молодшою Вікою – чоловікова сестра, котра не мала своїх дітей і забрала дівчинку до себе в село, щоб мати потіху на старість. З чоловіком стосунки також не ладилися. Яна залишилася самотньою, усі довкола вважали її приреченою…
– Телефонний дзвінок і запрошення у центр реабілітації цілковито змінили моє життя, – зауважує Яна. – Таня, до речі, так і не змогла позбутися згубної звички, адже стіни центру покинула на два місяці раніше і знову повернулася до старого… Я з Божою допомогою уже два роки не палю, не вживаю алкоголю і наркотиків. Тепер розумію суть слів у Біблії: «Якщо Бог зробить тебе вільним, ти воістину станеш вільним». Наркоманія – це душевна хвороба і лікувати її потрібно «зсередини».
Нині Яну ледь впізнають знайомі на вулиці, усі захоплюються її переміною. Жінка опанувала фах манікюрниці, закінчила християнський коледж і тепер, окрім роботи за фахом, допомагає у центрі реабілітації таким, якою вона була раніше – хто, як не Яна, найбільше розуміє їх.
– Ми проводимо профілактичні бесіди у школах, розповідаємо підліткам про наркотики, – каже жінка. – Адже найголовніше – запобігти, відвернути. А якщо хтось із батьків зіткнувся з цією проблемою, раджу не кидати напризволяще своїх дітей, а допомогти подолати цю залежність, адже самотужки їм не вибратися. Я нещодавно почала писати вірші про Бога, а невдовзі ще й співатиму у церковному хорі. Тепер мені дозволяють бачитися з доньками і я мрію повернути собі право на батьківство, вийти заміж і вести християнське життя. Нині, як ніколи, почуваюся щасливою…

1 comment

  1. ПТН ХЛО і фортепіано

    А від наркотиків вилікуватись інакше практично неможна. Тільки молитва, та різні духовні практики. В мене є знайомий, який коловся. Сидів на героїні. Але він зміг злізти з голки тільк завдяки тому, що почав займатися йогою та проникся цією східною філософією. Багато років вже він не згадує про шприц. Тьху, тьху, тьху. Відомо багато випадків, коли люди виліковувались від цеї страшної залежності у монастирях. Медицина може зняти лише фізичну залежність. Психологічну тягу до наркотиків можно нейтралізувати тільки духовними засобами.

Напишіть відгук