Звичайна ціна – це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інакше не встановлено Податковим кодексом України (далі – Кодекс). Якщо не доведено зворотне, вважається, що така ціна ціна відповідає рівню ринкових цін. При цьому, обов’язок доведення факту невідповідності договірної та звичайної цін покладається на органи податкової служби. Водночас п.39.14 ст.39 Кодексу передбачено, що під час проведення перевірки орган державної податкової служби має право звернутись до платника із запитом про обґрунтування договірної ціни. Звичайна ціна застосовується у разі здійснення платником податків:
– бартерних операцій;
– операцій з пов’язаними особами;
– операцій з платниками податків, що застосовують спеціальні режими оподаткування або інші ставки, ніж основна ставка податку на прибуток, або не є платниками цього податку, крім фізичних осіб, які не є суб’єктами підприємницької діяльності.
Найцікавішим є те, що у разі відхилення договірних цін від звичайних менш як на 20% – це не є підставою для донарахування відповідних сум податку, що передбачено п.39.15 ст.39 Кодексу.
Нагадаємо, що ст.39 Кодексу набрала чинності з 1 січня цього року відповідно до п.1 розділу XIX«Прикінцеві положення» Кодексу.
Відділ взаємодії із ЗМІ та громадськістю
ДПС у Тернопільській області