Колишньому командиру 11-ї окремої гвардійської артилерійської бригади та начальнику Тернопільського гарнізону, а нині головному інспектору технічного забезпечення Головної інспекції Міністерства оборони України полковнику Сергію Корнійчуку указом Президента України №581/2015 «Про присвоєння військових звань» від 14 жовтня 2015 року присвоєно військове звання «генерал-майора».

1(2)Цей матеріал я готував декілька років тому.  Бачу, що він не втратив своєї актуальності і досі, тому пропоную вашій увазі ознайомитися.

 Сергій Корнійчук на Тернопіллі людина відома. За свою багаторічну службу здолав чи не усі щаблі армійської оперативно-тактичної ієрархії. Про таких, як він, кажуть: народився справжнім військовим. За плечима офіцера великий та вагомий шмат життя. А це, безсумнівно, набутий досвід, високий професіоналізм і вишкіл, які ось так задарма не даються, і які, безсумнівно, є неоціненним скарбом. Він перший із військових в області, хто удостоївся високої честі бути номінованим на звання «Людина року». Лауреатами цього найпопулярнішого в краї конкурсу ставали люди всеукраїнського масштабу, письменник Володимир Яворівський, художник Іван Марчук, герой України Олег Крижовачук й інші відомі українці. У 2012 році в один ряд із ними став і Сергій Корнійчук.

Народився Сергій Петрович на Вінниччині у райцентрі Оратів, де у роки Другої світової проходили великі бої. Дітвора з самого малку постійно гралася «війни». У лісах і місцевій околиці вони раз по раз знаходили «трофеї» тих битв. Відгомін Вітчизняної давався взнаки і через декілька десятиліть.

– Одного разу ми з друзями у лісі знайшли останки радянського солдата. Повідомили про це голову селищної ради і згодом із почестями того солдата захоронили. Ми гордилися і нашою пошуковою поботою, і солдатом, який загинув за наше містечко. А весь Оратів гордився нами, – пригадує дитячі роки генерал-майор Сергій Корнійчук.

Такі вчинки відклалися у пам’яті юнака надовго і Сергій всерйоз замислився про військову кар’єру. Хлопець поставив перед собою амбітне завдання покращити навчання і фізичну підготовку, які до того часу «кульгали». Військова мрія дала відчутний поштовх у розвитку юнака. Він почав займати призові місця на районних і обласних спортивних змаганнях, а у навчанні став чи не найуспішнішим учнем класу. Учителі навіть рекомендували іншим його одноліткам брати приклад з Сергія і ставити собі подібні цілі.

Дитяче життя хлопця було досить різноманітне і наповнене участю у спортивних секціях з волейболу, футболу, легкої атлетики, драматичному гуртку, а також Сергій закінчив музичну школу по класу баян. Усе це пригодилося йому впродовж усього життя.

Дитяча мрія стала реальністю у 1982 році, коли юнак успішно склав вступні випробування у Хмельницьке вище артилерійське командне училище. Почалося навчання, полігони, багатокілометрові марші, спартанські умови проживання. Все це загартовувало майбутніх офіцерів.

Kombrug_KorniuchykУ той час начальником училища був фронтовик генерал-майор артилерії Боков Б.Ф., людина жорсткого складу характеру, завдяки якому рівень училища піднявся на високий рівень підготовки. Особливо це відчувалося на заняттях з фізичної підготовки, бойової роботи, тактики і стрільби. Взимку курсанти на лижах постійно проводили 20-ти кілометрові кроси, а з весни і до осені кожну неділю відбувалися спортивні свята, які полягали у тому, щоб вздовж Південного Бугу долати 10-ти кілометрові марш-кидки зі зброєю і речовим мішком. На спортивних святах також виконувалися нормативи на озброєнні і військовій техніці. Практикувалося на плацу приведення і перетягування мінометів, перенесення ящиків ЗІП. Такі естафети були цікавими і виснажливими, але водночас гартували майбутніх офіцерів у фізичному відношенні. Окрім того, викладацький склад училища підібрався надзвичайно досвідчений, бойовий. Зокрема, стрільбу і управління вогнем викладав полковник Марчук, який до цього був командиром полка в Афганістані, а бойову роботу – начальник штабу бригади Закавказького військового округу підполковник Артамощенко. Таких офіцерів, які мали великий досвід підготовки у військах, в бойових умовах в училищі було чимало. Вони й навчали військової справи. Результати їхньої роботи юнаки оцінили, коли самі стали офіцерами, прийшли у війська і приступили до виконання службових обов’язків.

Бойова підготовка артилеристів різноманітна і відповідальна. Гармаші повинні чимало знати, щоби успішно справлятися зі своєю роботою. Окрім того, потрібно любити свою професію і постійно вдоконалюватися, адже, для прикладу, щоби бути хорошим артилеристом необхідно добре знати не тільки свій рід військ, матеріальну частину, й умови стрільби, які у себе включають багато чинників. Артилерист уособлює ту людину, яка має широкі знання застосування інших родів військ, тактики. Окрім того, він має знати тригонометрію, алгебру, геометрію, геодезію, астрономію та багато іншого. Тому що на політ снаряда впливає багато чинників у тому числі метеорологічні, балістичні і навіть те, що Земля обертається.

– Бути хорошим артилеристом, ––  розповідає полковник Сергій Корнійчук, ––  особливо артилерійським командиром, означає бути усебічно освіченою людиною. Не помилюся коли скажу, що мабуть, жоден інший рід сухопутних військ не вимагає від військовослужбовця такої дисципліни розуму, волі і знань, як артилерія.

Артилеристу треба добре знати тактику загальновійськового бою, розуміти організацію взаємодії між механізованими, танковими підрозділами родів військ і артилерійськими підрозділами. Розуміти, що основу загальновійськового бою складає вогневе ураження противника, а одним із основних у вогневому ураженні є саме вогонь артилерійських засобів.

Аби стати добрим артилеристом одного бажання замало. Треба мати фундаментальні знання з питань стрільби і управління вогнем. Ще потрібно бути відмінним математиком. Справжній «Бог війни», згідно з правилами стрільби, повинен постійно тримати у голові майже 80 вогневих завдань. До автоматизму це відпрацьовується впродовж років практичних занять, бойових офіцерських буднів.

––  Командир має бути кращим. В усіх питаннях. Найбільше підтягуватися, найшвидше бігати, найвлучніше стріляти. Взірцем для наслідування. На таких принципах я провів усе офіцерське життя. Так заробляв авторитет у підлеглих та командирів. Цього зараз навчаю офіцерів, сержантів і солдатів. Окрім того, командир має дбати про своїх підлеглих, цінувати їх, ствоювати належні умови служби, ––  ділиться життєвим досвідом полковник Сергій Корнійчук.

В артилерійському полку 10-ї танкової дивізії 3-ї армії Групи Радянських військ у Німеччині, де він розпочинав свою офіцерську службу бойова підготовка проходила насичено. Командири полку підполковники Сергій Двуніткін, а потім Юрій Фредінський, які були відмінними майстрами артилерійського вогню, охоче передавали свій досвід молоді. І з кожного польового виходу офіцер Корнійчук черпав щось нове, набирався необхідних знань. Невдовзі це принесло позитивні плоди. Уже через два роки служби страший лейтенант Корнійчук очолив гаубичну артилерійску батарею, а ще через певний час ця батарея зайняла у полку перше місце. Молодому офіцеру найбільше запамяталося, коли дивізіон до складу якого входила його батарея був висунутий на змагання Групи Радянських військ у Німеччині. Ці змагання відбулися у вересні 1990 року. Дії дивізіону на змаганнях оцінював сам командувач РВіА ГРВ генерал-лейтенант Ярмоленко. Військові навчання були настільки динамічними, що з військовослужбовців поти лилися рікою. Одне із найважливіших завдань ––  виконання вогневої задачі у ході переміщення. Передача управління була покладена на батарею старшого лейтенанта Корнійчука. Підрозділ, використовуючи методику генерала Ярмоленка із завданням справився на «відмінно». А дивізіон у підсумку зайняв перше місце у Західній Групі військ. Після навчань командувач вишикував офіцерський склад дивізіону. Проходячи з командиром дивізії генерал-майором Генадієм Трошевим повз офіцерський стрій, він зробив зауваження Сергію Корнійчуку, який уже півтора місяця днював і ночував на полігоні, за неохайну стрижку. А потім запитав: «А де той командир батареї, який так вміло і успішно виконав задачу?» Командир полку показав на молодого нестриженого офіцера. Генерал зняв із свого кітеля гвардійський знак: «Тримай, це все що можу…, але стригтися повинен вчасно!», ––  промовив уже посміхаючись командувач.

Цей подарунок Сергій Корнійчук й досі зберігає. А за відмінні показники у бойовій підготовці старшого лейтенанта Корнійчука нагододжено бойовою нагородою «Медаллю за бойові заслуги».

––  Ті генерали були фанатами своєї справи. Виводили власні методики виконання вогневих задач, специфічних пристроїв, коли здобувалася максимальна ефективність застосування артилерії в різних умовах бою. Це лягло великим багажем знань у мої лейтенантські роки, ––  зізнається Сергій Петрович.

Забайкальський військовий округ зустрів офіцера суворою погодою… Влітку ––  плюс 38 і комарі, взимку ––  мінус 48 і кров застигає в жилах від холодного вітру, що гуляє між сопками. Контраст у порівнянні з Німеччиною відчутний, проте не у бойовій підготовці. Служба й надалі була суцільним полігоном і маршем.

Коли Україна проголосила незалежність, Сергій Петрович без вагань повернувся на Батьківщину. Перевівся у 97-му механізовану дивізію, яка згодом була переформована у окрему механізовану бригаду. Служив на посадах заступника командира, а згодом командира гаубічного самохідно-артилерійського дивізіону, що у Славуті. Під командуванням тодішніх командирів бригади полковників Миколи Цюцюрського і Сергія Горошнікова та командирів армійського корпусу генералів Олександра Затинайка, а згодом Миколи Петрука у цей період, коли ще небуло напрацьовано нормативно-правової бази, впроводжували нові підходи і стилі до роботи з підлеглими. Незважаючи на складні економічні часи, артилеристи продовжували двічі на рік виходили на табірний збір. У 1996 році дивізіон майора Корнійчука, після успішно проведеного польового виходу з бойовою стрільбою, посів перше місце у Збройних Силах України. Офіцера нагороджили другою державною нагородою відзнакою Президента України – медаллю «За бездоганну службу» ІІІ ступеня під № 096 та запропонували поступити на оперативно-тактичний рівень Національної академії оборони України.

Після закінчення з відзнакою цього військового вузу Сергія Петровича призначено на посаду заступника командира бригади у 26-ту артилерійську дивізію, якою командував тоді ще генерал-майор Павло Ткачук. У 2002 році дивізію визнано кращою серед військових з’єднань Збройних Сил України.

У 36 років підполковника Сергія Корнійчука призначено командиром артилерійської бригади, військової частини, яка два тижні перед його призначенням отримала незадовільну оцінку інспекційної перевірки. У новоспеченого командира почалася копітка робота з відновлення матеріально-технічної бази, переобладнання казарм, сховищ, підготовки підрозділів і офіцерів-артилеристів. Командир армійського корпусу генерал-майор Михайло Куцин та командувач військами Західного оперативного командування генерал-полковник Сергій Чернілевський сприяли молодим командирам у яких під руками кипіла робота.

Якось командир бригади підполковник Корнійчук прибув до приймальні командувача. Там уже чекали прийому генерали і полковники. Командувачу військ доповіли також, що прибув комбриг. Генерал-полковник Чернілевський вийшов з кабінету та особисто поза чергою запросив молодого командира на прийом, а присутнім сказав: «Начальники управлінь можуть почекати, а командиру бригади ніколи, йому потрібно у війська». І перед тим, як вирішити питання розпитав офіцера про колектив, проблемні питання. Після таких теплих прийомів у командирів виростали крила і вони чим дуж мчали до своїх підлеглих аби завершувати розпочату справу. Така повага до офіцерів могла бути лише у тих генералів, які самі пройшли усі ланки командирського життя і знали наскільки складною і відповідальною є посада командира бригади чи полку. Адже командирська стезя важка, і не кожна людина її може опанувати.

У 2004 році Сергію Петровичу запропоновано на базі 26 артилерійської дивізії у Тернополі сформувати 11-ту окрему гвардійську артилерійську бригаду. Новостворена військова частина стала правонаступницею 1-ї Гвардійської гарматної артилерійської бригади, що була сформована у 1942 році. Офіцер засукавши рукави взявся за нову відповідальну роботу. За невеликий період часу йому вдалося вивести військову частину у лідери в різних сферах діяльності як Сухопутних військ, так і Збройних Сил України. У 2011 році комбриг закінчив оперативно-стратегічний рівень підготовки Національного університету оборони України.

Стосунки із підлеглими офіцер завжди намагався будувати так, щоби вони не вбачали у ньому лише людину, яка стоїть на засадах порядку, дисципліни і виконання поставлених завдань. І хоча у військовій справі це немаловажний фактор, але Сергій Петрович прагне, аби як офіцери, так і прості солдати побачили у ньому ту близьку людину, до якої можна звернутися з будь-якого питання.

–– Усі успіхи ––  це, у першу чергу, заслуга простих людей, всього колективу, –– гордиться своїми підлеглими Сергій Корнійчук. ––  Неодноразово вони показували свою відповідальність перед державою. Це було і на полігонах, і на військових парадах, і під час ліквідації наслідків повені, і у багатьох інших ситуаціях, коли особовий склад демонстрував найкращі свої якості. Це люди, які мають свою гідність і патріотизм.

Василь Лабай

Західний регіональний медіа-центр Міністерства оборони України

Фото автора

Напишіть відгук