Минають останні дні літа. Закінчуються жнива, багато людей вертають із літніх відпусток і приступають до праці, а багатотисячна армія нашої молоді сяде за парти, щоби здобувати знання і стати активними громадянами України.
Серпень був насичений святами, як релігійного так і державного значення. Цьогоріч ми відзначили 20-річчя Незалежності України. Це важливе свято, якого дочекались ми – нині живущі і не дожили до нього мільйони наших сучасників, що віддали своє життя за волю в боях з ворогами, або загинули в тюрмах, концлагерах та на засланні.
Міста і села України відзначили це свято по різному, хто краще, хто гірше, але, на високому державному рівні у Києві, не так сталося, як гадалося. Без військового параду, при відсутності важних представників закордону. Все пояснено економічною кризою. Але про це все прекрасно висловилася наша велика поетеса Ліна Костенко на сторінках газети «День», про що можна прочитати і в обласних газетах «Свобода» і «Вільне життя» за 24 серпня Ц.р.
Але мене дивують і тривожать події в нашому рідному Збаражі. З ініціативи ВО «Свобода» 27серпня цього року на майдані ім. Івана Франка відбулися урочистості «Дух, що тіло рве до бою», на які запрошувалась громадськість міста Збаража. Про це повідомлялося в газеті «Народне слово», в оголошеннях на вітринах і по місцевому радіо. Ці урочистості були присвячені 155-й річниці з дня народження велета духу – Івана Яковича Франка.
Сценарій святкування був добре продуманий. Ведуча п. Надія обширно розповідала біографію великого Каменяра, а хори Братства ОУН-УПА і союзу Українок та бандуристки РБК доповнювали її розповідь відповідними піснями («Не пора, не пора», «Ой у лузі червона калина» і ін.). Змістовно і патріотично виступив представник від голови обласної ради п. Олексія Кайди. На превеликий жаль майдан був майже пустий. Крім учасників виступу і членів місцевого ВО «Свобода» глядачів було біля 12 чоловік. Люди проходили мимо з пакетами, покупками і навіть не цікавилися тим, що відбувається біля пам’ятника. Чому таке байдуже ставлення збаражан до генія світової слави, який перебував у нашому місті і використовував матеріали для своєї творчої праці? Чому крім ВО «Свобода» не було представників інших політичних партій, організацій, «Просвіти», молоді? Не було нікого від органів місцевої влади!?
Пригадую , як в минулі роки ми відзначали дні народження і смерті Івана Франка. Тоді очолював «Просвіту» наш земляк, почесний громадянин міста, педагог, краєзнавець, письменник і поет Анатолій Павлович Малевич. Він написав багато праць про Збараж, збаразький замок, Вишівець, різні статті на історичні та літературні теми. А.П.Малевич був ініціатором спорудження пам’ятника Івану Франку у Збаражі. З великим сумом пригадую, як за пару днів до смерті А.П.Малевич з вираженими явищами серцево-легеневої недостатності невтомно організовував святкування Івана Франка. Його з майдану забрала швидка допомога і через декілька днів він помер.
Від смерті Шевченка ніхто з українців не здобув собі більшого імені на всіх просторах України і широкого визнання між чужими, як Іван Франко. В багатьох оселях свідомих українців портрет Івана Франка знаходився поруч з портретом Тараса Шевченка.
Виникає питання, чому ми так байдуже ставимося до наших видатних діячів, до нашого історичного минулого? Тож куди ми йдемо і до чого можемо прийти, якщо не опам’ятаємося, не відчуємо себе господарями своєї долі? Турбуємося про свій добробут, про свої буденні справи, а може дехто і боїться, що би не втратити посади. Нам нема когось, чи чогось боятися, бо живемо на своїй землі. Більше уваги треба приділяти молодому поколінню, вникати чим воно живе, передавати свій життєвий досвід, виховувати в патріотичному дусі, бо майбутнє України в їхніх руках. Тож єднаймо усі патріотичні сили в єдиний кулак і хай кожний з нас зробить свій внесок у будівництво української України! Виконаймо волю нашого Каменяра, який написав:
«Не пора, не пора, не пора Москалеві, ляхові служить. Довершилась Україні кривда стара, Нам пора для України жить.»
Олександр Кізь, пенсіонер, член Національної спілки журналістів України.
м. Збараж