Слід з великою обережністю ставитися до новомодних тенденцій. Бо завданням мас-медіа, особливо громадських, як на мене, є не «представлення різних точок зору», а з’ясування сутності актуальних і потенційних проблем, які стоять перед громадою…

Перечитав усе в інтернеті, що трапилося на очі, стосовно Данила Яневського та «Громадського ТБ», і вирішив, що доведеться-таки вставити і свої п’ять копійок. А оскільки відповідна програма з можливістю використати цей прийом на 5-му каналі вже давно відсутня (до речі, чому? Януковича вже немає…), то залишається єдина надія – на «Телекритику».

Не стану – в міру можливості – акцентувати увагу на якихось особистих моментах, що виявилися в цьому суспільно-медійному конфлікті (назвімо його так), а спробую дещо узагальнити. І поставити публічно ті запитання, які, мабуть, муляють не мене одного.

Отже: рішення про відсторонення Яневського від роботи в прямому ефірі на три місяці через «непрофесійну поведінку» ухвалила якась анонімна і нікому не відома «редакційна рада», що, виявляється, має право робити такі речі, навіть не повідомивши – за їхніми словами – деяких провідних журналістів «Громадського телебачення». Це «прозорість»? Це задекларовані «нові принципи журналістики»? Це «європейський підхід»?

До речі, про європейський підхід. Нагадаю не таку давню історію. Одна з найпопулярніших німецьких тележурналісток Єва Герман 2007 року втратила роботу в телерадіокомпанії NDR за позитивну оцінку соціальної політики при націонал-соціалізмі. При цьому вона не заперечувала злочинів нацизму, але зазначала, що тоді існували й суспільні позитиви – «цінність дітей, цінність матері, цінність сім’ї», які були поруйновані феміністками та «молодими революціонерами», починаючи з 1968 року. Вже після того, як вона залишилася без роботи, в жовтні 2007 року Єву Герман запросили як гостю на телевізійне ток-шоу, організатори якого сподівалися від неї вибачень і відмови від заявленої позиції, але журналістка стояла на своєму. Тож ведучий прямо в ефірі попросив Єву залишити студію… Пікантність ситуації полягала в тому, що повоєнна ФРН часів канцлера Аденауера та «німецького економічного дива» тишком-нишком, не акцентуючи на цьому уваги, зберегла більшу частину того соціального законодавства, яке було створене за нацистів, вилучивши, ясна річ, звідти всі расистські й тоталітарно-партійні сюжети. Отакі цікаві справи у Європі…

А тому слід з великою обережністю ставитися до новомодних тенденцій. Бо завданням мас-медіа, особливо громадських, як на мене, є не «представлення різних точок зору» (хоча, як бачимо, в Європі на деякі точки зору жорстке табу), а з’ясування сутності актуальних і потенційних проблем, які стоять перед громадою – в даному разі українською. Тому постає питання – а чи надавати слово в обговоренні цих проблем тим, хто вважає, що все впирається у підступи рептилоїдів з планети Нібіру або в суто «внутрішній український збройний конфлікт»? Чи запрошувати до прямого ефіру вождів напівпідпільного «Союза совєтских офицеров» і Марину Цвігун, колишнього інструктора Донецького міськкому комсомолу, яка стала лідером «Білого братства» Марією Деві Христос, а потім – засновницею «космічного полімистецтва» Вікторією Преображенською?

Ви можете не погодитися, але, на мою думку, якщо запрошувати геть усіх, це буде не громадське телебачення, а громадський смітник, причому не інформаційний, а дезінформаційний – з відповідними наслідками.

Наступне запитання – з чим пов’язаний тижневий часовий лаг між прямим ефіром за участю працівниці московського бюро Human Rights Watch Тетяною Локшиною, котра якраз і заперечувала російський тероризм на сході України, ведучи мову про «внутрішній збройний конфлікт», і рішенням редакційної ради про відсторонення Данила Яневського від прямого ефіру? Невже має рацію телевізійний «зубр» Юрій Макаров (який, до речі, не знайшов у діях Яневського порушень журналістської етики), що на «Громадське телебачення» натиснув хтось із грошедавців? Утім, процитую самого метра: «Легко припустити, що ГТ, значну частку бюджету якого складають все ж-таки не копійки приватних донаторів, а гранти міжнародних організацій та іноземних представництв, отримала сигнал незадоволення від одного з джерел – мовляв, “знімемо з голки!”. Але в такому разі при чому тут гучний прикметник у назві? Якщо громадська організація за фактом залежить не від громади, а від спонсора, ставлення до неї неминуче буде відповідним».

Дещо переформулюю сказане паном Юрієм: з якою саме громадою так щільно пов’язане «Громадське телебачення» – з українською чи якоюсь іншою? І хто вона, ця таємнича громада? Ясна річ, ідеться не про жидомасонів, не про ФСБ-шників і не про згаданих уже рептилоїдів, а про наглядову раду якогось фонду. Прізвища в студію! Бо ж нам речники різних фондів стільки наговорили за минулі роки про «принцип невтручання у редакційну політику»…

Переконаний, що гіпотеза Юрія Макарова обґрунтована, а отже запитання радше риторичне: чи може в майбутньому «велике», «об’єднане» чи то пак «загальнонаціональне» громадське телебачення України хоч якось залежати від іноземних фондів? А якщо ні – то якими мають стати джерела його фінансової й організаційної самостійності?

Утім, існує ще одна гіпотеза, висловлена на форумах: мовляв, над більшістю провідних журналістів «Громадського телебачення», на відміну від історика Яневського, тяжіє малоросійський комплекс запобігання перед Москвою та найдрібнішою ефірною фігурою з «самої» Білокам’яної. Втім, як на мене, перша гіпотеза не суперечить другій…

І ще одне запитання стосовно європейських норм. Дехто стверджує, що немає великої різниці між воєнним та мирним часом, мовляв, норми журналістської поведінки мають бути тими самими. Добре. Ввімкнемо уяву і проведемо мисленнєвий експеримент. Телерадіокорпорація ВВС традиційно вважалася і вважається зразком того, як слід грамотно (в усіх сенсах цього слова) займатися ефірною журналістикою, всіма її жанрами. Тож чи могло би радіо ВВС під час Другої світової війни надати слово в прямому ефірі персонажеві, який би заперечував нацистські злочини? Чи – дещо звузимо тематику, наблизимо її до нинішньої української – експерту, який би твердив, що в Норвегії точиться «внутрішній збройний конфлікт» між прихильниками короля Хокона VII та міністра-президента Відкуна Квіслінга? Мовляв, це самі норвежці між собою розбираються, а німці й Гітлер тут ні при чому?

Ну, а якщо вийти за межі Європи та її мас-медійних стандартів, то скажіть, будь ласка, чи надавав якийсь із провідних і «серйозних» телеканалів США слово персонажеві, який би заперечував сам факт ісламістської атаки 9/11 – мовляв, «це внутрішня американська справа», «внутрішній конфлікт»?

Отакі декілька запитань – і декілька явних чи неявних висновків. І хоча вже з’явилася заява «Громадського телебачення» щодо продовження співпраці Данила Яневського з телеканалом та заходів, які буде здійснено для внормування правил поведінки журналістів у прямому ефірі й громадського контролю за діяльністю каналу, питання залишаються. Адже проблема створення «великого» громадського телебачення, де метою буде не збалансованість, а об’єктивність та пошук істини, де буде унеможливлене надання трибуни для всіх різновидів антиукраїнської пропаганди, де в ефірі не фігуруватимуть «експерти», які відбуваються кількома десятками стандартних «словесних шлакоблоків» (Мераб Мамардашвілі), де, зрештою, вмітимуть якнайкраще синтезувати цікаве і корисне, – так от, ця проблема не тільки лишається, а й стає все більше і більше актуальною.

Сергій Грабовський, osvita.mediasapiens.ua

Чому Данила Яневського відсторонили від ефіру Громадського телебачення?

****

Друзі!

«Громадське» є молодою самоврядною організацією і першою медійною ініціативою українських журналістів.
Ми вчимося разом з нашим глядачем і для глядача.
Вчимося всьому, позаяк подібного проекту в Україні досі не існувало. Так, нам бракує управлінського досвіду. Нам бракує досвіду зваженого саморегулювання. І дуже часто нам бракує часу на спілкування один з одним.

Зрештою, ми люди. І громадяни нашої з вами держави.
Так, ми стали не лише свідками неймовірної трансформації нашої з вами країни від 22 листопада 2013 року, коли ми вперше вийшли в ефір й відтоді не припиняємо мовлення, а й живемо з усією країною прагненням до миру. Нам не байдуже. Так, ми люди і у нас є емоції.
Ми пам’ятаємо про високі стандарти професії і про етику, але на нашому порозі ніколи не стояла війна.
Визнаємо, що іноді ми дозволяємо емоціям брати верх, що не вірно.
І дуже дякуємо глядачам, які нам нагадують про стандарти професії.
Для нас це абсолютно новий шлях, яким ніхто ще до нас не ходив. І ми щасливі йти по ньому разом з глядачем.
Найвищою цінністю для нас є довіра. Як глядача, так і всередині самої організації.
Ми слухаємо свого глядача й намагаємося робити правильні висновки.
Нам не соромно визнавати власні помилки, тому що це робить проект сильнішим.
Ми усвідомлюємо, що у нас немає великого вибору: або бути разом і робити справу, або не бути взагалі.

Ми цінуємо кожного, хто є у нашій команді.
Кожен на «Громадському» має можливості для реалізації свого потенціалу без диктату політиків та олігархів.
Ми працюємо для громади і з громадою.

Тому що ми — «Громадське».

Дякуємо вам, що ви у нас є!

P.S.

Ми абсолютно не схвалюємо неетичної поведінки колег, незалежно від прізвищ та посад.
Редакційна рада розробить чіткі критерії для УСІХ ведучих «Громадського. Online», позаяк це є головний інформаційний продукт «Громадського».

Інформаційні студії вестимуть лише ті ведучі, котрі публічно підпишуться під цим документом.

Для інших лишатиметься можливість для самореалізації в інших, в тому числі авторських проектах.

Данило Яневський лишається з «Громадським».

Глядачі можуть брати участь в управлінні «Громадського» через Наглядову Раду. Положення про її створення було ухвалено на останньому засідані Редакційної Ради.
Механізм такий: будь-хто з громадян України може запропонувати свою кандидатуру до вже утвореної комісії в складі Андрія Сайчука, Юлії Банкової та Наталки Гуменюк, надіславши її на мейл hromadske.naglyadova@gmail.com

Це можуть бути, між іншим, і не громадяни України.
Комісія збиратиме кандидатури протягом місяця (цьогоріч до 31 серпня), після чого рейтинговим голосуванням Редакційної Ради «Громадського» буде обрано Наглядову Раду.
До функцій Наглядової Ради, між іншим, належатиме контроль за дотриманням задекларованих стандартів, редакційної політики та прозорістю фінансової звітності.

«Громадське» творите ви!

Напишіть відгук