Через 30 років після катастрофи на Чорнобильській АЕС дослідження тих подій отримали серйозний розвиток в Європі та за її межами. Чимало спеціалістів, екологів, радіологів, істориків, соціологів, письменників працюють над цією темою роками, а то й десятиліттями.

Національний інститут східних мов та цивілізацій Inalco в Парижі організував конференцію про різноманітні “наслідки Чорнобильської катастрофи”Відкривав зустріч посол України у Франції, Олег Шамшур. Він розповів про прогрес у спорудженні об‘єкту “укриття”, яким повинні захистити зруйнований енергоблок №4. Будівництво реалізується повільно, через брак коштів. Проект також є небезпечним для здоров‘я, адже йдеться про відкрите джерело радіації:

“Завершення будівництва заплановано на 2017 рік, але, звісно, спершу потрібно знезаразити вміст саркофага. Тож це може зайняти більше часу. Якщо я не помиляюся, завершення будівництва передбачають в 2023 році.”

Наразі мільйони людей в Україні, Білорусі та Росії досі мешкають на територіях з радіаційним забрудненням повітря, ґрунтів, лісів, водних басейнів тощо.

Галина Акерман, молодший науковий співробітник університету Кана, Франція:

“Є люди, які живуть у забруднених районах, тому що неможливо евакуювати 8 мільйонів людей. І дійсно, радіація поширилася спорадичним чином. Навіть в межах 30 км зони довкола станції є місця, що, в принципі, є придатними для життя. Проблема полягає в тому, що очищення довкілля для життя людей потребує величезних інвестицій.”
Фредерік Лемаршан, соціолог з університету Кана, Франція (доповідь Approches sociologiques de la catastrophe de Tchernobyl):

“Після Чорнобиля не можна спокійно ставитися до того, що ми їмо, не турбуватися про сади і ліси. Водночас, багато чого залишилося незмінним з часу катастрофи. Це дуже дивний випадок шизофренії: з одного боку – зараження, про яке ми знаємо, але не бачимо, та наслідки, що можливо з‘являться, але пізніше. Та світ, що не змінився. Більшість людей у зоні відчуження запитують: “Чому ми в ізоляції? Чому обгороджені колючим дротом? Чому нас переселили, коли ми могли залишитися жити тут, і добре жити?”

Оксана Пахльовська, дослідниця Римського університету Ла Сапієнц (авторка доповіді Le lendemain de l’Apocalypse : expéditions historico-culturelles en Polésie):

“Найсимволічніше у цій ситуації – це люди, які повертаються на забруднені території, раз в рік. Вони повертаються на Великодні свята. І куди ж вони прямують? Вони повертаються на кладовища, щоб пом‘янути своїх близьких”.

У найбільш заражених районах зони відчуження з українського та білоруського боку досі мешкає близько 800 людей. Це так звані самосели, або повертанці.

13062416_10153834223418110_8339674541917020706_n 12987001_10153834222433110_3972186514858976440_n 12987218_10153834222508110_3594198526391758092_n 12991011_10153834223668110_8553128014289690247_n 13000209_10153834222868110_4554562876491598628_n 13001194_10153834222733110_8314226724040144781_n 13015616_10153834222663110_1331003500665181199_n 13043351_10153834222843110_6488615083935236869_n 13051680_10153834223173110_4212128707940587996_n 13062104_10153834222783110_4573741990243489596_n

Ольга Малова

ua.euronews.com

Напишіть відгук