Накипіло, або «професіоналізм» по-українськи.
В Україні є два типи професіоналів – ті, хто професійно пояснює, чому щось хороше зробити не можна, і ті, хто багато обіцяє, але нічого не робить.
В середині лютого я повернувся з ротації з АТО до Києва лише на добу. Зібрав речі і одразу поїхав до Умані. Після трагічної загибелі Андрія Кизила в мене в голові була лише одна думка: треба зробити в Умані музей російсько-української війни.
Зустрілися з мером Умані Олександр Цебрій, неодноразово говорили по телефону і зустрічалися з його заступницею Жанна Лозінська. Домовились про приміщення, про створення, вони обіцяли сприяти.
Пройшло півроку, що зроблено?
1. Приміщення показали, але документально нічого не зафіксовано. Директор музею Наталія Білоус лише вимагає везти їй експонати, але робити нічого не хоче. Машину експонатів з війни їй привезли.
3. Але навіть банально актів прийому-передачі я досі не отримав. Як я можу везти ще?
4. Жодних документальних дозволів і рішень міськради немає, а без них жодна людина зі здоровим глуздом не хоче братися за проект.
5. Під час нашої останньої розмови з пані Лозінською вона сказала, що невдоволена роботою директорки музею, обіцяла зконтактувати мене з людиною, яка буде займатися питаннями музею. Результату – нуль.
Це ж не землю пилити і не на відкатах сидіти, справа то не прибуткова. Так і живемо. Тому і вивалив оце все в публічну площину. Хоча, чи поможе…

Володимир Рунець

Напишіть відгук