У Тернополі зняли відео про Корнеля Філіповича

Поділитися

Корнель Філіпович народився у Тернополі, проте у рідному місті про нього досить довго не знали. Зараз його твори читають у всьому світі, а критики визнають їх актуальність, тож у рамках проєкту «Фронтера» команда зняла відеорозмову про митця.

Перекладач Юрій Матевощук та видавець Юрій Завадський чи не першими відкрили Корнеля Філіповича для українського читача. У відеорозмові згадують, що це трапилося ледь не випадково. Юрко Матевощук знайшов на полицях в друга книгу «Провінційний роман» й вирішив його перекласти. Власне, він почав досліджувати й життя письменника. Цьогоріч завдяки підтримці Генерального консульства Республіки Польща в Луцьку у видавництві «Крок» вийшли два романи автора у перекладі Юрія Матевощука – «Провінційний роман» та «Щоденник антигероя». Триває робота над третьою книгою авторки Юстини Соболевської «Мирон. Ілля. Корнель. Розповідь про Корнеля Філіповича».

Віслава Шимборська і Корнель Філіпович

Народився письменник у Тернополі, проте після двох воєн того міста фактично й не залишилося. Є свідчення, що родина Філіповича мала будинок діда, який керував гімназією. Незадовго до народження Корнеля той помер, а всю сім’ю виселили. Тож говорять, що чоловік побачив світ в одному з тогочасних готелів.

Згодом його забрали до Цешина, а вже пізніше письменник перебрався й оселився у Кракові. За словами Юрія Матевощука, зараз твори Філіповича набули нового розголосу. Для прикладу, героїня «Провінційного роману» вживає певні речовини, аби позбавитися від небажаної вагітності. В час, коли у Польщі тривають мітинги проти заборони абортів цей твір знову на слуху.

Більше того, інші книги Філіповича теж перекладають у різних країнах, а нащадки автора й самі дивуються визнанню, яке прийшло до чоловіка після смерті.

Під час відеорозмови йшлося й про особисте життя письменника. Адже фактично він мав три любові. Дві офіційні дружини, а згодом довгий зв’язок з Нобелівською лауреаткою Віславою Шимборською. Власне, вона отримала премію вже після того, як її вчитель, наставник і близький чоловік відійшов у засвіти. Й була переконана, що він заслужив Нобеля більше аніж вона.

Юрій Матевощук зазначив, що пишається тим, що про Філіповича нарешті заговорили й у  місті, де він народився, тобто у Тернополі.

Проект «Фронтера» відбувається за підтримки Українського культурного фонду та Генерального консульства Республіки Польща у Луцьку.

Довідка Вікіпедії

Ко́рнель Філіпо́вич (пол. Kornel Filipowicz, 27 жовтня 1913, Тернопіль — 28 лютого 1990, Краків) — польський прозаїк, сценарист і поет. Автор 40 книжок, відомий головно своїми короткими літературними формами.

Корнель Філіпович народився в Тернополі[1], в сім’ї урядовця Корнеля Филиповича і Станіслави Филипович[2]. Батьки назвали його Іллею. Згодом син змінив це ім’я на «Корнель»[3]. Наприкінці Першої світової війни вся його родина переїхала на захід і з 1923 року мешкала в Цешині, де Філіпович закінчив початкову школу, а в 1932 році — гімназію з математично-природничим ухилом. Він належав до групи молодих цешинських письменників, що діяли під керівництвом Юліана Пшибося.

З 1933 року Філіпович студіював біологію в Ягеллонському університеті і брав участь у діяльності лівих організацій. У 1936—1939 роках був співредактор антинацистського авангардистського щомісячника Nasz Wyraz («Наш вираз»), в якому переважала літературна тематика. 1934 року Філіпович дебютував опублікованим у часописі Zaranie Śląskie оповіданням Zapalniczka («Запальничка») і віршем, опублікованим у газеті Gazeta Artystów.

Під впливом Пшибося зацікавившись сучасним мистецтвом, Філіпович зблизився з колами тодішніх авангардистів, приятелював із членами «Краківської групи» (Grupa Krakowska) — митецького угруповання студентів Краківської академії образотворчих мистецтв Генриком Віцінським, Йонашем Штерном, Леопольдом Левицьким та іншими, а також із членами трупи театру Cricot, що його заснував plЙосип Ярема. Філіпович публікував у пресі рецензії на теми мистецтва. Після вибуху Другої світової війни воював рядовим у Польській кампанії 1939 року на західному фронті, потрапив у німецький полон, із якого втік. У 1940—1943 працював службовцем на каменеломні в Загнанську, потім у Кракові — в антикварній крамниці й у будівельному бюро. Залучився до підпільної діяльності в групі ліво налаштованих польських інтелектуалів Polska Ludowa («Народна Польща»), якою керував Іґнаци Фік[4]. У 1943-му Філіпович підпільно видав у десяти примірниках збірку віршів Mijani («Проминуті»), яку проілюструвала Марія Ярема. У квітні 1944 року письменника заарештувало гестапо. Він відбував ув’язнення спершу в Кракові, а тоді в концтаборах Ґросс-Розен і Заксенгаузен. Після війни оселився у Кракові.

У 1947 році за твір Krajobraz niewzruszony («Незворушний краєвид») Філіпович дістав Літературну премію міста Кракова. Cпівпрацював з виданнями OdrodzenieDziennik LiterackiŻycie LiterackieTygodnik Powszechny та Odra.

1953 року Корнель Філіпович був один із 53 письменників, що підписали Резолюцію краківського відділу Спілки польських літераторів про процес священиків Краківської курії. У цьому документі схвалено вирок смерті чотирьом підсудним, безпідставно звинуваченим у шпигунстві на користь США.

У 1950-1960-х роках Корнель Філіпович і брати́ Тадеуш Ружевич та Станіслав Ружевич працювали в складі творчої неформальної групи Miczura-Film. Зокрема, разом із Тадеушем Ружевичем Корнель Філіпович написав сценарії фільмів Moje miejsce na ziemi — «Моє місце на землі» (1959) і Głos z tamtego świata — «Голос із потойбіччя» (1962)[5].

На початку 1970-х письменник перебував у середовищі демократичної опозиції. Був членом ПЕН-клубу. 1975 року Корнель Філіпович у числі 59 дисидентів підписав «Лист-59», у якому відкрито висловлено протест проти змін у Конституції Польської Народної Республіки, зокрема проти впровадження статей про керівну роль ПОРП і непорушну дружбу з СРСР. 1978 року Філіпович разом з іншими заснував неформальне Товариство наукових курсів і став його членом. На початку вісімдесятих років він читав вірші вголос в щомісячному аудіожурналі NaGłos («УГолос»), публікувався у виданні Zapis — «Запис» та інших самвидавчих журналах. До 1981 року Філіпович належав до членів Спілки польських літераторів й у 1980—1981 був заступником голови її краківського відділу. Коли на той час у Польщі запроваджено воєнний стан і припинено діяльність цієї спілки, Філіпович був одним із організаторів незалежного літературного життя й налагоджував подання матеріальної допомоги літераторам, що потрапили в скруту. У 1981-му він належав до співзасновників щомісячника Pismo й обійняв посаду заступника головного редактора цього видання. У 1989-му році Корнель Філіпович став одним із засновників Товариства польських письменників і першим головою його краківського відділу.

Корнель Філіпович помер 28 лютого 1990 року від раку легень[6]. Письменника поховали на Сальваторському цвинтарі в Кракові. На його смерть Віслава Шимборська написала вірш-реквієм plKot w pustym mieszkaniu («Кіт у порожньому помешканні»).

Особисте життя

У 1945 році Філіпович одружився з видатною польською художницею українського походження Марією Яремою (1908—1958), мав з нею сина Александра (нар. 1943). У 1964-му вдруге одружився з Марією Прухніцькою, істориком мистецтва, у цьому шлюбі народився син Марцин (* 1964).

Від 1969 року й до смерті письменник підтримував зв’язок із Віславою Шимборською, однак вони не одружилися й не жили разом.

  • Письменник влаштовував сплав на байдарках Віслою разом із членами родини та приятелями — Тадеушем Ружевичем, Юліаном Пшибосем, Артуром Зандауером та Йонашем Штерном[8]. Також любив ловити рибу, що відобразилося в його творах.

Хочете отримувати новини в месенджер? Підписуйтеся на наш ТЕЛЕГРАМ-КАНАЛ чи долучайтесь до нашої групи у Вайбері Ми є також в Instagram , у facebook та  whatsapp

Коментарі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Loading…

0

Міністерство освіти почало підключення шкіл до безкоштовного сервісу електронних журналів та щоденників

В Ужгороді народилася четвірня