81 рік тому до Тернополя вдерлась окупаційна радянська червона армія

Бомбардування Тернополя німцями. Вересень 1939-го.
3 вересня 1939 р. – перший наліт німецьких бомбардувальників на Тернопіль, в результаті якого було зруйновано будинки на вул. Мандля біля залізничного двірця. Людей огорнула паніка. Багато міщан виїхали в приміські села, шукаючи безпечного місця.
15 вересня 1939 року бомбардовано й обстріляно поїзд з біженцями між Білою і залізничним двірцем у Тернополі. Поранених розмістили в шпиталях і гімназійних класах, з яких винесли парти і занесли металеві ліжка. Під час повітряного нальоту два німецькі бомбардувальники збили чеські вояки-добровольці (командир — підполковник Людвік Свобода). Польська авіація бойових вильотів не проводила. Життя в місті завмерло: працювали лише пекарні, біля яких стояли довгі “колєйки” черги. Незважаючи на обстріли літаків, робітники продовжували ремонт костьолу оо. домініканів. Стояла тепла і сонячна погода.
16 вересня опівдні мешканці міста, почувши сирену, що сповіщала про наближення німецьких літаків, поховалися в пивницях будинків і протиповітряних схронах.
Однак цього разу замість очікуваних літаків з боку Збаража з’явилася нескінченна валка урядових і дипломатичних автомобілів — “фінтів” І “мерце-десів”. З’ясувалося, що це комендант міста генерал Лучиньскі спеціально роз¬порядився запровадити повітряну тривогу, щоб забезпечити швидкий проїзд через Тернопіль у напрямку румунського кордону президента Польщі Ігнация Мосьціцкого. В урядовій колоні також їхали Маршал Польщі Едвард Ридз-Смігли і генерал Владислав Сікорскі.
Диктор з радіоприймача не приховував радості з приводу блискавичної перемоги німців і лаяв польський уряд, який довів державу до війни, а на другий день залишив Варшаву.
Серед польських біженців була родина Гоффманів із 7-річним сином Єжи. Вони зупинилися в Тернополі й мешкали тут до приходу німців у 1941 році. Згодом Єжи Гоффман став відомим кінорежисером, постановником художніх фільмів “Гангстери і філантропи” (1962), “Пан Володиєвскі” (1969), “Потоп” (1974), “Прокажена” (1976), “Вогнем і мечем” (1999).
***

Прагнучи окупувати східні терени тодішньої Польщі, 17 вересня 1939 р. Червона Армія о 5 год. 40 хв перейшла прикордонну річку Збруч, щоб “взяти під свій захист життя і майно населення Західної України і Західної Білорусії”. Війська отримали наказ не застосовувати зброї за умови, що поляки не чинитимуть збройного опору.

Погожого недільного ранку високо в тернопільському небі знову з’явилися літаки, які однак не скидали бомб. Через місто тягнулася нескінченна колона біженців, до яких приєдналися військові частини з обозами. Опівдні відійшов останній потяг до Заліщиків.

О 14.00 год. сирени сповістили повітряну тривогу, однак небо, на яке споглядали люди, було чистим. Гучномовці передавали дивну відозву — привітання президента міста Станіслава Відацкого Червоній Армії, яка вступила в місто “на допомогу” полякам. По вулицях Смиковецькій, Тарновского, Руській і Львівській посунули на захід радянські танки з червоними зірками на баштах, автомашини з гарматами, піхота на автомобілях і тракторах. “Більшовицькі вояки мали вигляд зле відживлених і лихо одягнених. Були зовсім іншими, чим “москалі”, яких люди пам’ятали з часу Першої світової війни… Зате озброєння мали вже модерне”, — згадує очевидець. Танки на населення справили велике враження, бо досі їх ніхто не бачив.

Група тернополян і біженців біля Парафіяльного костьолу зацікавлено дивилася на колону. Кілька людей, очевидно членів КПЗУ, висунулися вперед, витягнули з кишень червоні пов’язки й одягли на рукави. Крізь гуркіт машин почулися вітальні вигуки: “Товаріщі! Ми вас ждалі двадцать лет!”

Політичні в’язні (було їх близько 600), почувши рух у місті, виламали тюремні двері й повтікали. Штаб Українського фронту (командуючий — командарм 1-го рангу С.К.Тимошенко) розмістився у будинку Староства на вул. 29-го Листопада. До складу фронту входили 5,6 і 12-та армії.

Увечері 17 вересня воєводський радник Чеслав Олеша, одягнений у фрак і циліндр, прийшов до командуючого і склав офіційний протест проти порушення мирного договору з боку Радянської Росії. Його відразу заарештували. Уночі, у метушні, він зумів утекти.

“Золотий вересень” порушив усі двосторонні домовленості між Польщею і СРСР: Ризький мирний договір від 18.03.1921 p., Угоду про ненапад від 25.07.1932 p., Спільне комюніке урядів від 26.11.1938 р.

Увечері почалися масові арешти серед поляків, які відбувалися за допомогою послужливих інформаторів з числа членів КПЗУ, переважно єврейської національності. Вони вказували адреси поліціянтів, жандармів, офіцерів, урядників, правників, політиків, лікарів і вчителів. Відомча інструкція НКВД перераховувала 14 категорій поляків, які підлягали арешту і депортації. Згодом почали забирати і членів їхніх родин. Арештували начальників воєводської та міської поліції.