Нашому землякові, письменнику, вірному сину України Борису Харчуку виповнилося б 80 років.
Тринадцятого вересня 1931 року Збаразька земля подарувала світові видатного письменника, літописця Волині, справжнього сина України – Бориса Микитовича Харчука.
Його життєва стежина взяла свій початок у простій селянській сім’ї на берегах річки Горинь, де розкинулось село Лози. Здобувши початкову освіту у своєму рідному селі, продовжував навчання у Дзвинячанській семирічці. Після її закінчення, навчався у Вишнівецькій середній школі. Вже тоді проявився талант юнака у віршах, дружніх шаржах. У 1951 році Борис Харчук вступив у Крем’янецький педінститут, у 1953 році перевівся у Полтавський педінститут, закінчивши, почав працювати журналістом. Після закінчення вищих літературних курсів у Москві перейшов на творчу роботу. Багато творів своєю сюжетною основою пов’язував з рідним краєм, зокрема, «Палагна», «Соломія», «Волинь», «Хліб насущний», «Майдан», «Кревняки», «Вишневі ночі», де проявляв любов до України, до народу, до рідної землі, відстоював національну ідею, рідну мову, культуру, історію. Через це твори автора замовчувались, не видавались, що відбивалось глибокими ранами у серці. За словами автора: «Світ надто малий для добра, зате великий для кривди», проте писав, творив. Важко уявити українську прозу 60-80 років без творів Бориса Харчука, з-під пера письменника вийшло понад 30 романів, оповідань та повістей. Його твори перекладені російською, білоруською, вірменською, таджицькою, іспанською, німецькою та іншими мовами.
«Ріка народного життя», взявши витоки з національних джерел, пливе у велелюдність. Що їй штучні дамби…», напише у своїй передмові до трилогії «Волинь» великий майстер слова.
Кожного року приїжджав у рідне село, зустрічався із друзями, односельцями. Рідна сторона оживляла сили, давала наснаги, але скупа доля обірвала струну життя у розквіті сил. Залишились осиротілою мама, похоронивши останнього четвертого сина, дружина, дочка.
«Не плачте мамо, за мною, я все життя ходив під шибеницею. Коли буде Вам тяжко, підніміть голову і гляньте на небо і там побачите мене. Я воскресну…». Саме ці слова були останніми в друкарській машинці Бориса Харчука.
Згасла зірка життя видатного земляка січневого дня 1988 року. І воскресає у пам’яті земляків на рідній оселі відкрито меморіальну дошку письменника, у сільській бібліотеці діє літературна «Харчукова світлиця», у Вишнівецькому палаці створено музейну кімнату Бориса Харчука.
Письменник живе у своїх книгах, які йдуть в люди не залежуючись на книжкових полицях. Цьогорічний ювілей відзначиться у бібліотеках району розкриттям книжкових виставок, присвячених ювілею автора, проведенням літературних читань, бесід, оглядів та переглядів літератури, епіграфом до вшанування буде його цитата: «… щаслива праведна людина, яка в радості і горі будує слово своєї землі».
Не в’януть квіти на могилі письменника, якому належать слова:«Люди вмирають – вірність, честь, любов – безсмертна».
Традиційно кожного ювілейного року письменника побратими по перу області, району, керівники району відвідують Лози, вшановуючи видатного ювіляра. Така зустріч відбудеться і цьогоріч у літературній світлиці Бориса Харчука бібліотеки села Лози 13 вересня о 12 годині.
Раді зустрічі з усіма бажаючими.
Оксана Бойко,
директор Збаразької централізованої бібліотечної системи