23-річний київський журналіст Мілан Лєліч розповідає про інтернет-бійців – “ботів” і “тролів”. І радить не читати коментарів у інтернеті

У юному віці, коли читав сайти, дивувався: ну як люди можуть витрачати стільки часу, аби довести, чи чинила звірства УПА на Волині, чи ні. Або ким був Степан Бандера й чи потрібна українська мова?

Пізніше з’ясував: існують два найпоширеніші види коментаторів – “боти” і “тролі”. І ті, й інші професіонали. Тролі намагаються провокувати інших учасників дискусії. Роблять це виключно для власного задоволення і не гребують жодними прийомами. А боти – професійні коментатори на ставці, що працюють на виборчі штаби. Створюють ілюзію громадської думки.

Захотілося самому спробувати потролити. Майже одразу знайшов свою цільову аудиторію – російських націоналістів із православ’ям головного мозку. Такі зазвичай пропонують вислати галичан за 101-й кілометр.

Тема номер один для тролінгу – УПА. Далі з великим відставанням ідуть газ, Голодомор, українська мова, Путін, Тимошенко, ­Донецьк. Люблять обсмоктати і факт української незалежності. Значно рідше говорять про Мазепу або Конотопську битву.

Спершу я мав виховну мету. Думав: якщо доведу ідеї шовіністів до абсурду, вони припинять писати маячню. Тож як тільки хтось пропонував заборонити українську мову, я палко це підтримував, обґрунтовуючи відверто ідіотичними аргументами.

Переконував, що “бандерівці” є окремою расою, яка має точно вирахуваний об’єм черепа, розріз очей. Боротися з ними пропонував найрадикальнішими методами.

“Русские Братья, вы все правильно предлагаете. Но умеренность ваших методов не приведет к должному результату, – ­починаю тролити. – Давайте подумаем, кем же являются бандеровцы. Это они на своей свиномове отдавали приказы о расстреле наших отцов и дедов. Можем ли мы это забыть? Нет! Они униаты, а значит – слуги дьявола. Зачем нам ­кормить 15 миллионов этих дармоедов? Их трудоспособную половину нужно выслать в концлагеря православного характера. Остальных можно решительно уничтожить”. Виходило й веселіше: “Особенно бдительно мы должны подходить к уничтожению личинок бандеровцев. По характерным признакам бандеровца можно узнать уже через день после его рождения. Когда слегка подрастет, он может попасть в нормальную среду (например, в класс) и инфицировать бандеровщиной здоровых детей. Поэтому давить еще в зародыше. Смерть галицким личинкам!”

У відповідь від “свідомих” коментаторів – українських націоналістів – отримував шквал погроз. Часто пропонували зустрітися й розібратися. Обіцяли знайти мою квартиру чи прирізати в під’їзді. Але далі цього не заходило.

Російські шовіністи ставилися з розумінням. Писали: “Наш Славянский Брат, не стоит быть столь радикальным. Это же жиды и агенты Госдепа, они могут тебя найти. А ты еще понадобишься нам в буре русской консервативной революции”. Намагалися знизити градус моєї агресії. Розумніші одразу звинувачували в колаборації зі “свідомітами”.

Щабель “свідомих” коментаторів теж на рівні плінтуса. Кумедно дивитися, як, захищаючи “чин української Нації”, вони сприймають тролінг за чисту монету. Але ці менш агресивні. Тому їх не так весело тролити, як російських шовіністів.

“Свідомих” намагався діставати методом кота Леопольда: “Давайте жить дружно”. Маскувався під європейця. Приміром: “Друзья, в Украине действительно многие говорят на русском. Почему у них нет права реализовать свою культуру?” Далі йшли приклади Канади, Швейцарії, Бельгії. Під час такої дискусії мої жертви з респектабельних націонал-демократичних позицій швидко скочувались до “чемодан, вокзал, Росія” та “Україна для українців”. Утім, тролінг кота Леопольда швидко набридає.

Будь-яку дискусію можна легко звести до “криївок”, “галіцаїв” і “даунєцкіх”. На одному сайті побачив новину “Китай ­запус­тив власний супутник”. Під нею понад 800 коментарів. Як люди можуть із піною на губах сперечатися про ­супутник? ­Виявляється, перший комент був: “Интересно, при чем здесь Путин?” А у відповідь: “Ты Путина не трожь, вот ваш ­прыщавый Ющ такого наделал…” Близько 30-го коментаря йшлося про газ. А на 200-му активно сперечалися – є бійці ­дивізії СС “Галичина” героями чи негідниками.

За рік активного тролінгу перестав отримувати задоволення. Потім утомився – коментатори передбачувані. Це наче грати в комп’ютерні ігри на калькуляторі.

Одна з новітніх професій – боти. Якщо на твоєму інформаційному ресурсі не пасуться боти, він нікому не потрібен.

Кожна партія з парламентськими амбіціями має платних коментаторів. Якість залежить від бюджету й виборчої стратегії: найняти коментаторів чи роздати більше гречки. Бюджети на гречку й підкуп членів комісії зараз суттєво переважають витрати на інтернет-піар.

Раніше наймасовіше коментаторів використовували Партія регіонів і БЮТ. Сьогодні у “Батьківщини” скрутне фінансове становище, тому “Юлє-боти” зникли. Переважно коментують для “регіоналів” і Яценюка. А інтернет-бійці Тягнибока воюють у коментарях на голому ентузіазмі.

Класичний коментар бота “Фронту змін” спрощено виглядає так: “Влада бандитська. Треба скидати цей режим! Хто це може зробити? Юля в тюрмі. Лише в Яценюка є шанси. А коли він прийде, то і Юлю визволить”.

Інший стандартний варіант: “Скільки можна вірити тим, хто заплямував себе у владі? Україні потрібні нові обличчя. Ті, кому ще можна довіряти. Давайте не будемо ставити на старих. Єдиний рейтинговий політик у опозиції – це Яценюк. Я за нього буду”.

У Партії регіонів кожна група впливу має власних ботів, які коментують усе вузько в інтересах своїх шефів. Їхні дискусії предметніші.

“Ребята, вы же понимаете, что страна действительно нуждается в реформах. 20 лет их не было. В Пенсионном фонде дыра. И если мы сейчас не затянем пояса, то уже через год будем прозябать. Вы что, хотите Грецию?” Якщо ви прочитаєте таке, то знайте – це типовий бот Сергія Тігіпка.

Точно має власних коментаторів Дмитро Табачник. Дехто вже не говорить про “історичну роль Сталіна”, а грамотно підтримує його ініціативи: закон “Про вищу освіту”, вступні іспити, 11-річну школу. Такого раніше не було.

Боти Азарова теж педалюють тему реформ: “Дармоеды отозвались! Хотите нормально жить? Висеть на шее у государства легче всего. На печи сидеть захотели? Работать надо!”

На виборах 2008 року ботам платили 250–400 доларів на місяць. Зараз від 400 до 600. Можливо, напередодні виборів розцінки трохи зростуть. Є маса безробітних журналістів, і вони перші йдуть у коментатори. Кілька моїх колег пішли.

Окрім “Регіонів”, решта партій досі не второпали, що боти мають бути якісні й отримувати відповідну оплату. На президентських виборах можна було побачити, як одна людина заспамлювала всі дописи фразою “Вона врятує Україну”. Хто так працює? Наймають переважно студентів і тримають мало не за їжу.

Я коментарів уже майже не читаю – хіба лише, щоб побачити нові віяння у світі політичного коментування. Узагалі читати їх не раджу. Ні корисної, ні правдивої інформації звідти не отримаєш. Дітям, вагітним і людям зі слабкою психікою взагалі звертати увагу на дописи під політичними статтями не варто.

Андрій МОВЧАН
http://gazeta.ua

Напишіть відгук