Досі не можу забути її погляду: втомленого, зневіреного, зболеного… «Мені було дуже соромно, ─ зізналася. — Пасу корову, а тут ─ гурт моїх учнів. Довелося ховатися, бо де таке бачено, щоб педагог пастухом був. Коли б ще сільської школи, то півбіди. А це ж — районної. Соромно, а доводиться, бо за ту копійчану зарплату хіба виживеш? Чоловік — без роботи. Батьки старі й хворі. Синам сумки до університету зладувати треба. Тому й крутишся, мов білка в колесі. Замість того, щоб конспекти писати, до уроків готуватися та інновації впроваджувати, думаєш, де б заробити. Бо й твої діти хочуть чогось смачного з’їсти, гарно вбратися. Комп’ютер їм потрібен та інтернет, мобільний сучасний, бо ж інакше однолітки засміють-зацькують».
«Та коли б не та господарка, то давно б світом із простягненою рукою пішла», — зауважує й інша знайома. Кілька років вона вже вчителює в одній із сільських шкіл Тернопільщини. З вересня по травень вчить діток української мови та літератури, а на літо — їде на заробітки в Польщу. Інакше, розводить руками, не проживеш. Має дві корови, бичка, кількох поросят і два гектари поля. «Думати про те ─ файно то чи не файно ─ ніколи, — відмахується. — Встаю із сонцем. Поки господарку попораю, їсти приготую, то вже й до школи час. Усі клопоти залишаю за порогом класу. «Одягаю» усмішку, які б коти на душі не шкребли, й починаю «сіяти добре й мудре». А потім знову ─ господарка, город, хатні клопоти. Коли сім’я вляжеться спати — за зошити. Наперевіряєшся, бува, що аж в очах рябить. На годиннику перша чи друга ночі, а ще ж конспект чекає. І хіба тут до креативності й інновацій, коли про подушку мрієш?»
«Ось би того пана Табачника та й до школи хоч на два роки, — розмірковує вголос інша вчителька. ─ Програми він, бач, змінює, над дітьми експериментує. Спробував би хоч кілька уроків провести за підручниками, яких часто-густо не вистачає. З першого класу ввів іноземну мову. А вчителів де набрати? Погодьтеся, викладати англійську, наприклад, для старшокласників та першокласників — дві різні речі. Батьки скаржаться, мовляв, тепер уже з першого класу доведеться репетиторів наймати. А це додаткові витрати. Чимало й за спеціальні зошити викласти їм доведеться. А нам, вчителям, — за методики. А ще ж маємо розвиватися: за власний кошт спеціальну літературу передплачуємо та купуємо. Інколи здається, що ті, котрі в міністерстві сидять, колись уроки математики прогулювали. Інакше б вони порахували, скільки мав би педагог заробляти, аби педагогом себе почувати. В інших країнах освіта — одна з найважливіших
галузей. А в нас вона чомусь завжди на узбіччі. В інших країнах про майбутнє, що зростає за партами, дбають, а в нас — тільки говорять про те, як дбають. В інших країнах реформи — це зміни. А в нас — іспит на терпіння та руйнування того, що є. В інших країнах про освітян думають завжди, а в нас — напередодні їхнього професійного свята. Згадують, дають грамоту, квіточку, якщо пощастить, і знову залишають сам на сам із клопотами. До наступного жовтня. Хіба це правильно і справедливо?»
Слухала колег, так, колег, бо й сама чимало років вчителювала (імена їхні не називаю. Навіщо? Упевнена, під їхніми словами може підписатися багато освітян) і знайома з їхніми проблемами й болями. Слухала і так гірко було на душі, так соромно за тих, хто гордовито називається народними обранцями. Які вони народні, коли про народ нічого не знають? Настав, схоже, час покласти цьому край. Сказати досить і почати реформування за принципом, що пропонує політична партія «УДАР Віталія Кличка»: «Сучасна освіта — творча людина — успішна країна». Її стратегічною метою є формування в Україні сучасного суспільства знань, а одним із пріоритетів — підвищення суспільного престижу праці освітян і науковців шляхом забезпечення гідного матеріального статусу, державної підтримки наукової та освітянської молоді через систему грантів тощо. Хочу вірити, що зовсім скоро зміни відбудуться. Інакше й бути не
може. Тож здоров’я вам, шановні освітяни. Сили, терпіння, наснаги, а, головне, надії на те, що завтра обов’язково буде кращим, ніж сьогодні.
З повагою — ваша Наталка МИХНО, письменниця, голова виконавчого комітету Тернопільської обласної організації політичної партії «УДАР Віталія Кличка».