Мало ми ще знаємо про красу Західної України. Знаємо, що є така Тернопільська область на карті, чули про старовинні замки, печерні храми, каньйон зі срібним водоспадом… Але ж це все можна побачити на власні очі, так би мовити, помацати своїми руками. Бо не треба їхати за тридев’ять земель – за сотню-півтори кілометрів – жива історія на дотик.
Подивитися на Тернопільщині таки справді є на що. Край з такою багатющою історичною спадщиною. Правда, за день подорожі не багато встигнеш побачити. За словами завідувача відділу печери-музею трипільської культури “Вертеба” Олександра Дудара, який того дня був нашим екскурсоводом, у них що не село – то замок! Одним з таких цікавих пунктів подорожі стало село Монастирок, що у Борщівському районі. На перший погляд – село як село, у якому живуть лише 283 особи. Але є тут “родзинка”, що приваблює туристів з усього світу. У ІХ столітті ченці-відлюдники заснували у Монастирку монастир. Біля входу на територію колишнього монастиря стоїть церква – мурована, побудована на місці колишньої у 1560 р. Відправляє тут отець Феодосій, до якого приїжджають звідусіль, бо славиться він своїми лікувальними здібностями – екзорцизмом.
Про те, що тут колись був монастир, свідчать келії з надбудованою капличкою зверху. Монастир оточують хрести – це Хресна дорога, а не цвинтар, як це може здатися на перший погляд. Всього хрестів 12. І закінчується Хресна дорога у печерній церкві. Припускають, що храм використовували як поганське капище, звідки й походить назва печери – Язичницька. На стінах і стелі храму дотепер можна роздивитися залишки поганських знаків. У ІХ ст. у печері облаштували православний скит.
Престіл храму встановили перед стіною, рельєф каменю якої нагадував святий лик. Пізніше монахи навели по рельєфних лініях образ, і так з’явилася чи не єдина в світі ікона – Ісус із закритими очима. За переказами, ікона зображує момент, коли Ісус закрив очі, бо не міг дивитися на неподобства, які чинили люди, але все ж простив їм гріхи їхні. За словами пана Олександра, коли має статися стихійно лихо, – ікона мироточить.
Перед печерною церквою – вапнякова плита на трьох кам’яних опорах. Плиту, що нагадує величезний камінь, називають “язичницьким жертовником” або каменем Довбуша. На плиті вирізьблено хрест, з якого йдуть стоки. Коли туди потрапляє вода, вона червоніє. За легендою, тут відбувалося принесення у жертву людей. А стоки були для крові, яка ніби й зафарбувала камінь. Насправді, сюди камінь принесли іноки, про що свідчить надпис на плиті, що датується ХVІІ ст. А червоного кольору вапняк набуває внаслідок дії високих температур.
Неподалік скельного храму стоїть білий хрест. Як тільки Олександр Дудар розповів, що тут моляться незаміжні жінки і протягом року виходять заміж, дівчата з нашої групи відразу вишикувалися перед хрестом…
(Поїздку організувала туристична фірма “Крилос Ком”).
На фото: Престіл перед іконою – Ісус із закритими очима.