Бувають в житті моменти, коли ти в розпачі, депресії, ейфорії. Часом здається, що ніщо не станеться без твого схвалення, аргументу, рецензії. І тоді ти напучивши хвоста тішишся глобальною необхідністю власної персони. Та це швидко проходить і з часом знову тонеш у світовій байдужості. Розумієш наскільки соціальний і, чому тобі так необхідні люди. Шукаєш. Нав’язуєшся. Втішаєш когось. І з часом приходиш до думки, що є на світі люди, які достатньо багато знають про тебе, щоб називатися друзями.
Але чи існує дружба? На що можна сподіватися від друга? Для спрощення життя, в певний момент, придумуєш свою теорію. Усі так роблять, придумують щось і підтасовують світ під фантазію. От і ти вигадав, що дружби, як такої, не існує. Чи то, щоб обмежити свою відповідальність, чи для того, щоб не розчаровуватись. І ті люди, що тебе слухають, яких слухаєш ти; з ким ви буває весело або пізнавально проводите час, залишаються для тебе все ж на відстані. Вони близькі, та назвати друзями чогось язик не повертається. Надто вже ідеалізовані та неймовірні в твоєму розумінні подібні відчуття та стосунки.
Уже знайомі не один рік, уже не далекі – остаточно констатую, але ти і досі розумієш, що, мабуть, це не те безцінне почуття – дружба. Далі живеш, мрієш, депресуєш, створюєш собі та навколишнім проблеми, витрачаєш купу часу та сил, щоб їх вирішити, – і далі живеш. Проходить час – ти чітко визначився хто і що для тебе значить, чітко бачиш, хто ти для кожного із страждальних друзів. Просто вирішуєш, хто близький, незалежно від того, чи є таким для когось ти.
Ростеш – мудрішаєш, приходиш до майже неймовірної думки – друзів не обирають. Просто часом трапляються кожному люди, що будуть і надалі іти паралельно твоєї дороги, чи то ти – їх. Ваші шляхи будуть перетинатись, плутатись, впливати один на одного, творити долю. І ця поважна пані сама обере хто тобі потрібен і як надовго. З кимось тобі буде цікаво все життя, когось ти будеш сильно шанувати, інших часом більше терпіти, але для більшості буде байдуже: хто вони, чи хороші? Вади хоч і дратуватимуть, але це буде в нормі речей, а їхні проблеми будуть стосуватися тебе безпосередньо.
Вони частина твого життя. А хто так вирішив? Ти часто і сам не розумієш як так сталося, але залізно бачиш – усе так як має бути, і люди на тих місцях де мають бути – дорогі, небайдужі, інтелектуальні і кожен по-своєму божевільний. Тепер іноді виринає з твоїх уст слово «друг», але все ж напівпошепки.
І на такому етапі розуміння, розвитку, – як не скажи суть одна, ти живеш, і, здається, уже не міркуєш над подібними питаннями – просто приймаєш дійсне. Товариші, друзі. Яка різниця, адже у думках просто кажеш – близькі. Мабуть, так воно і є. Нехай не друзі, нехай просто хороші люди, товариші – але близькі. І ти завжди будеш за них, і з ними, принаймні, наскільки зможеш.
Світлана Кучпил
